http://www.stihi.ru/2010/12/02/1870
Фортуны снова письмена
Пророчествами нам вещают…
Верь, жалости они не знают,
И судят - в том моя вина,
Что одиноко жизнь течёт…
Мне жить одной там нестерпимо,
Где не пройти друг друга мимо,
Где абрисом - твоё плечо…
В тени промокших фонарей
И в замыслах деревьев голых…
Души твоей сквозящий холод
Погасит свечи алтарей…
И полумесяц - острый серп
Пронзит тоску. Шепчу молитвы…
Слезой отчаянья омыты,
Глаза пьют осени десерт –
Листва, как прошлогодний сон,
Поблекла. Помыслы твои
Сбылись - крушение любви
И медь кимвалов… в унисон…
Оригинал
І знов фортуни письмена
До нас пророчо промовляють -
Ти знай, вони жалю не мають
І свідчать, що моя вина
В тім, як у піняві тече
Гірка самотність нестерпуча,
Де наша зустріч - неминуча...
Де абрисом - твоє плече...
У тінях мокрих ліхтарів,
В голісіньких дерев задумах...
Абишт хурделицею дунув,
Свічки згасивши вівтарів...
І місяця гострений серп
Пронизує тужливі миті...
Сльозами відчаю умиті,
П'ють очі осені десерт -
Поблякле, як торішній сон,
Змертвіле листя у діброві...
Загладу нашої любові
І мідь кимвалів...в унісон...
Заглада - загибель
Абишт - відставка
Иллюстрация из Интернета