http://www.stihi.ru/2011/10/27/7868
Не верю, Боже, что твоя рука
В бездонную меня толкает пропасть –
Уж лучше возлюбить юродства кротость,
Чем на Твою немилость возроптать…
Я ль не хотела, что б был милый рядом?
Иль не хотела б сжечь унынья грех?
Так что же из невидимых прорех
Всё прибывает горесть, а не радость?
Я признаю, что близок Страшный Суд…
Его ль бояться каждой нервной клеткой,
Когда в душе любовь и боль? И нет там
Опаски, что неправых призовут…
Но одиночества пути страшат…
И что ни шаг – по лезвию ножа…
2011
Оригинал
Не хочу думати, що то Твоя рука
Штовха мене у невимовні прірви -
Вже краще пам'ять із корінням вирвать,
Аніж на милість Божу нарікать...
Чи я - ніхто й ніщо ? Чи я - людина ?
Чи не хотіла б попалити гріх?
Чому ж тече з невидимих проріх
Запаморочено-лиха година?
Я визнаю, що близько Страшний Суд...
Пощо ж страхать клітиночки нервові,
Коли в душі, крім болю і любові,
Й прискіпливі навряд чи щось знайдуть?
А леза все гостріші на ножах...
І всі шляхи - лиш самотиння жах...
Иллюстрация из Интернета.