***
Мы приехали ночью, продвигаясь сквозь тьму
караваном из трех грузовиков,
обойдя перевал, что лежал в дыму
и простреливался одним из пехотных полков.
Во дворе было слышно соседей и всю их родню,
на морозе вздымалась от ртов анаша,
и бойцы поближе жались к огню,
набивая привычно рожки калаша.
И все женщины, что стояли внутри,
от дверей отступили, впуская нас,
и держали большие армейские фонари,
отгоняя тени от скул и от темных глаз.
Капитан говорил ей: сестра, все пути,
засветились во тьме на подъемах крутых,
чтоб могли к вам сюда пастухи добрести,
допивая упрямо из фляжек своих.
И потоки, сестра, и речушки в снегу,
что застужены, словно горла детей,
все горят серебром, даже звезды вверху
загустели сейчас эхом добрых вестей.
Твой малыш подрастет и расскажет, в чем соль,
что случится еще, назовет наперед,
будет в нем наша горечь и злость, наша боль,
что заводит нас, объединяет, несет.
Слушать будут его зверь, и птица, и полоз речной,
ему хватит любви быть всегда начеку,
сберегая заваченный груз, отбивая конвой,
сохраняя контроль над мостами через рекУ.
И пока рождаются дети от нас,
пока дети растут еще в этих краях,
есть кому воевать у пристреляных трасс,
биться есть кому в наших свирепых рядах.
Пока духи и мертвые входят в наши ряды,
нас Спаситель любой не удержит, любой Аллах.
Все проходит, сестра , вечны только следы
от шрапнели и пуль на наших черных телах.
И пусть мЕсти науку изучит твой мальчуган,
пусть научится жить среди наших земель.
И, порывшись в своем рюкзаке, капитан
положил заводской ТТ на постель.
И все мы, что стояли у него за спиной,
доставать стали следом ножи, амулеты, пруты,
кто-то вынул наваху с рукояткою костяной,
и назад отступил, чтоб другие могли подойти.
Там уже было золото -видели мы -
и фарфор, и бронза, и куча теплых вещей,
и стояло за окнами черное небо зимы,
и в него подымались дымЫ от печей.
И тогда одна из женщин ушла с фонарем
в снег глубокий, словно ведьма с луной.
Пастухи и бойцы шли за нею гуськом,
не проваливаясь, словно бы над водой.
с украинского перевел А.Пустогаров
+ + +
Ми приїхали поночі, рухаючись крізь пітьму,
караваном із трьох позашляховиків,
обійшли перевал, що лежав у густому диму
і прострілювався одним із піхотних полків.
На подвір’ї було вже чути сусідів та їх рідню,
і в морозне повітря здіймалася анаша,
і похмурі бійці грілися коло вогню,
набиваючи навчено запасні ріжки з калаша.
У кімнаті стояли жінки – юні й старі.
Щойно ми увійшли, вони відступили вбік,
і тримали в руках військові тяжкі ліхтарі,
розганяючи тіні з вилиць і темних повік.
Капітан промовив: сестро, усі шляхи,
що вели сюди, всі дороги й стежки,
нині світяться в темряві, й втомлені пастухи
ними тихо бредуть, допиваючи вперто пляшки.
Всі потоки, сестро, всі холодні ставки,
перестуджені, мовби горла малих дітей,
нині срібно горять, і навіть низькі зірки
загусають вгорі відлунням добрих вістей.
Твій малий, коли виросте, знатиме всі слова,
що лише існують, він зможе назвати все,
в ньому буде наша печаль і наша злість больова,
що заводить нас, єднає нас і несе.
Його будуть слухати звірі, птахи й вужі,
йому стане любові, щоби завжди стерегти
перехоплені нами колони та вантажі,
контрольовані нами долини, висоти й мости.
Адже доки діти народжуються від нас,
доки вони ростуть на нашій землі,
доти є кому битись за кожну з пристріляних трас,
доти є ким поповнити лави - невтомні й злі.
Доки духи й померлі приходять з нами сюди,
нас не стримає жоден Спаситель і жоден Аллах.
Все минуще, сестро, вічні лише сліди
від шрапнелі та куль на наших чорних тілах.
Хай малий сприймає помсти науку важку,
хай навчається справі та поміж нас росте, -
капітан покопався у похідному мішку,
і поклав до ліжка старий заводський ТТ.
І тоді ми всі, ті, хто стояв за ним,
почали діставати ножі, амулети й прути,
хтось дістав наваху з руків’ям твердим і міцним,
і ступив назад, щоб інші могли підійти.
Там уже лежало золото й килими,
порцеляна, бронза, й купа теплих речей,
і стояло за вікнами небо чорне зими,
і дими підіймалися в нього з сільських печей.
І одна з жінок, із ліхтарем у руці,
наче відьма з місяцем, вийшла в глибокі сніги,
і за нею рушали всі пастухи та бійці,
і ступали снігом, ніби не мали ваги.