http://www.stihi.ru/2012/08/03/6480
Мне без друзей, без книжкиных утех,
В полупустой, нахмурившийся вечер
Так хочется, чтоб зазвенел твой смех
И руки милые легли на плечи…
Чтоб нежным смехом властно погасил
Ты жгучесть дум печальных, одиноких,
Что тянут магнетизмом тайных сил
Без обольщенья цепь химер стооких…
Мне осени дождливая юдоль
Тоску навечно в кровь приколдовала:
Где радости? Лишь сожаленье, боль,
Лишь тёмное печали покрывало…
Когда же, наконец-то, я познаю
В Любви моей земной блаженство рая?
Оригинал
Журба
Без ближніх, друзів і книжкових втіх,
В напівпорожній та похмурий вечір
Так хочеться мені згадати сміх,
Відчути руки милого на плечах...
Щоб ніжним сміхом владно погасив
Пекучість дум сумних та одиноких,
Що тягнуть, мов магніти полюсів, -
Без самовтіх ланцюг химер стооких...
Осіння даль, забризкана дощем,
Навічно спраглу кров причарувала –
Де радість долі ? Тільки жаль та щем,
Журби німої темне покривало...
В яких літах, нарешті, я спізнаю
Розкутого, на двох - кохання раю?
Иллюстрация из Интернета