не молитвою
з храму
відпускати словами
зупиняти очима
до відчуження рис
до кордонів
між нами
що дзвонили ключами
подавались дверима
у недавнім колись
у думках
до знемоги
малювати дорогу
не стирати
що прагну
у недотиках уст
і ліпити з нічого
кожну грань
кожен огин
мандрувати із танго
у засніжений блюз
ні летіти
ні сісти
осипатися в листі
не жаліти падіння
у обійми зими
наші відстані
вистріл
але спогади чисті
де цвітіння весіннє
і незнані ще
ми
2 Грудня, 2015