+ + +
Все, как сто лет назад.
У времени маршрут круговой.
В вагон влезает солдат,
чтоб ехать домой.
Снуют вечерние тени,
в тайну сгущаются понемногу.
Снова история поколений
творится вдоль железной дороги.
Тут продолжается торговля
и новости из разговоров слышны -
сводит вместе вокзальная кровля
людей этой страны
Держат поближе к себе печали,
хоть, может, лишиться их были бы рады.
Прячутся всю ночь на вокзале,
как в старой церкви во время осады.
Но спрятаться от войны нельзя,
она будет длиться веками.
Пристально смотрят тебе в глаза
проповедники с проводниками.
А поезд набит добром,
вывозит багаж тяжелого веса.
Словно серебряным шнуром
глубокие сшивает надрезы.
Лечит надрез за надрезом,
выводит из комы,
стягивает рельсов холодным железом
податливые черноземы.
Верная моя, родная,
единственная, сладкая,
когда ожиданье - без края,
а нежность такая краткая,
когда столько всего простого
и сложного не меньше сейчас.
Не будет уже другого.
Хорошо, что все, как в первый раз.
с украинского перевел А.Пустогаров
+ + +
Все, як сто років тОму.
Час рухається по колу.
Військо вантажиться до вагону,
щоби вертатись додому.
Снуються вечірні тіні.
Зроджуються таємниці.
Знову історія країни
твориться вздовж залізниці.
Тут триває торгівля
і передаються новини.
Тримає разом вокзальна покрівля
людей цієї країни.
Стоять при своїй печалі,
якої позбутись не в змозі,
ховаються всю ніч на вокзалі,
наче в церкві старій при облозі.
Війна триває сторіччя,
і триватиме ще віками,
пильно дивляться тобі в обличчя
проповідники з провідниками.
І потяг з різним народом
вивозить важкі валізи,
ніби срібним болючим дротом
зшиває глибокі надрізи.
Гоїть надріз за надрізом,
лікує небес екземи,
скріплює рейок холодним залізом
податливі чорноземи.
Рідна моя, єдина,
моя вірна, солодка,
коли безкінечна година,
коли ніжність коротка,
коли стільки всього простого,
і складного не менше.
Не змінюється нічого.
Добре, що все, як уперше.