Как летом жарко. Утром даже...
Львов просыпайся! Львов вставай!
Вот Площадь Рынок. В шесть, так скажем,
Здесь первый простучал трамвай.
Розовоперстный лучик ясный
Крестов коснулся на церквях.
И Львов старинный и прекрасный
Похорошел вдруг на глазах.
Газон из бархатцев прогретый
Струил свой терпкий аромат
И в форму рваную одетый,
Шёл юный и босой солдат.
Он шёл и странно озирался,
То тихо плакал, то кричал,
Бежал куда-то, спотыкался
То звал кого-то, то искал.
Вдруг паренёк метнулся к стенке,
Упал на землю у окна.
Казалось, — снова в перестрелке,
Ему почудилась — война.
В солдатской памяти всплывали:
Минувших дней кровавый страх,
Как землю «Грады» разрывали,
Горели крыши на домах.
Как наяву, он видел танки,
Что шли колонной на Донбасс.
Руины и друзей останки,
Как рвал людскую плоть фугас.
Снаряды падали сторонкой,
Осколок свистнул у лица.
И рвущий сердце голос звонкий:
«Фашист! Ты, гад, убил отца!»
И этот страшный крик ребёнка
Звенел в ушах его теперь.
Машина ехала сторонкой,
Ему казалось – Бэ Тэ эР.
Он быстро на ноги поднялся,
Он диким криком заорал.
Он побежал, он заметался.
Затрясся, на асфальт упал.
И недоумевал прохожий;
Смеялся, но стоял вдали:
«Солдат-то перебрал, похоже,
И встать не может, погляди.»
И у витрин, средь блеска улиц,
Поникший, грязный и босой,
Стоял и плакал тот безумец.
……
И был совсем он молодой…
18.05.16
Жах вiйни, Соломия Галицкая
Спекотним літом, на світанку,
Ліниво прокидався Львів.
По Площі Ринок, в шостій ранку,
Трамвай бадьоро стукотів.
Рожеві промені ранкові
Хрестів торкнулись на церквах.
Львів старовинний і казковий,
Причепурився на очах.
Раділи сонцю чорнобривці,
Витав терпкий їх аромат.
В військовій формі, по бруківці,
Йшов босий молодий солдат.
Усе навколо озирався,
То тихо плакав, то кричав,
То біг кудись, то зупинявся,
Все кликав когось та шукав.
Відскочив, раптом, вбік хлопчина,
На землю ліг біля вікна.
Йому почулась стрілянина,
Йому здавалось — йде війна.
Спливав у пам’яті солдата
Минулих днів кривавий жах.
Як землю розривали "Гради",
Дахи горіли на хатах.
Мов наяву, він бачив танки,
Що прямували на Донбас.
Руїни міст, людей останки,
Як навпіл друзів рвав фугас.
Йому почулося неначе,
Снаряд поблизу пролетів.
І серце голос рвав дитячий:
“ Фашист! Ти батька мого вбив! ”.
Цей відчайдушний крик дитини,
Дзвенить у вухах дотепер.
Назустріч їхала машина,
Йому здавалось БТР.
Він швидко на ноги підвівся,
Несамовито закричав.
Побіг і знову зупинився.
Здригнувся і на землю впав.
Не розуміли перехожі,
Та жартували, сміючись:
“ Солдат багато випив, схоже.
Не може встати, подивись. ”.
Біля широкої вітрини,
Пониклий, босий, та брудний,
Стояв і плакав божевільний.
Він був ще зовсім молодий.
http://www.stihi.ru/2015/05/19/3035
-----------
на фото Памятка родным бойца Украинской армии,
вернувшегося из АТО, стр. 5