Ліна Костенко.(нар.1930) Акварелі дитинства
Днипро, разбитый дебаркадер и берег — будто лев лежит,
на когти гриву наклонивши - зелёный воротник ракит.
В песок втыкается пирога. Костёр, уха, повсюду дым.
Сухая, битая дорога ползёт, как жадный крокодил.
В Днепре купается Купава. А мне годочков, может три.
Гудку внимаю пароплава*, ползущего из-за горы.
Моё терпенье больше боли и крепче всяческих вериг.
Ведь за терпением — Триполье, а за Черниговом — Черниг.
Черниг — ужасный, очень чёрный. Лишь на Днепре зайдёт заря
Черниг садится в чёрный чёлн и ставит чёрны ятеря**.
Мне не забыть корчаг линялых, размытых паводком с весны
И золотистый сумрак шалый в зелёных кучерях сосны.
И те года, что так промчали, и пароход тот и гора -
Уже незримые причалы в глубокой памяти Днепра.
*пароплав(укр.) - пароход
**ятерь — верша, ловушка для рыбы
Акварелі дитинства
Дніпро, старенький дебаркадер, левина-жовті береги
лежать, на кігті похиливши зелену гриву шелюги.
В пісок причалює пірога. Хтось варить юшку, дим і дим.
Суха, порепана дорога повзе, як спраглий крокодил.
,
В Дніпрі купається Купава. Мені ще рочків, може, три.
А я чекаю пароплава із-за трипільської гори.
Моє нечуване терпіння іще ніхто не переміг,
бо за терпінням є Трипілля, а за Черніговом -Черніг.
Черніг страшний, він дуже чорний. Як звечоріє на Дніпрі,
Черніг сідає в чорний човен і ставить чорні ятері.
І ті корчі, і те коріння, розмите повінню з весни,
і золотаве звечоріння в зелених кучерях сосни.
І ті роки, що так промчали, і пароплав той, і гора ...
Це вже невидимі причали в глибокій пам' яті Дніпра.