Оригинал: http://www.stihi.ru/2016/09/26/10971
Я знов прийшла у говірливий ліс,
я знаю його дивну мову.
Співали птахи,вилетівши з гнізд,
в ту тиху пору вечорову.
Ялинка кинула мені: -Привіт!
Чому так пізно вийшла прогулятись?
Я доторкнулась до вербових віт-
Верба мене обійняла ,як мати.
А у жуків чомусь переполох,
Трава їх заспокійливо колише.
Грибів сімейка посідала в мох:
Вслухаються до лісової тиші...
Ось так стояли :Я і добрий ліс
І тихо,лиш очима говорили.
Впрягався місяць вже в чумацький віз
І зіроньки в танку юрмились
І думка осінила мене вмить,
Прислухавшись до цеї тиші
Що це не ліс так гомонить
Це Бог тихенько вірші пише!
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
И вновь пришла к закату в лес,
Знаком язык его, не скрою.
И приоткрылись клетки гнёзд
В тот час, вечернею порою.
Мне ёлка бросила: – О’кей!
Что поздно так? – спросила прямо.
Коснулась ивовых ветвей –
Та обняла меня, как мама.
А у жуков переполох –
Трава колышет невесомо.
Грибов семейка села в мох –
И в тишину зарылась снова…
Стояли я и лес поврозь –
Глазами всё же мы совпали.
Впрягался месяц в Млечный воз,
И звёзды в танце "зажигали"...
Догадка осенила вмиг,
Как на мгновенье стало тише:
Что и не лес вокруг шумит,
А Бог стихи тихонько пишет...
Фотопейзаж мой