X - Международный конкурс. Лариса Гельмер. Россия

Ольга Мальцева-Арзиани2
Я, Лариса Гельмер.
 Мои стихи были размещены в авторских сборниках "Меня по свету молодость носила" Свердловское кн.издательство, "Знамение" Нижневартовск.проза в журналах "Северные просторы,""Журналист" : Как мы учили американцев радио акционировать" альманахе "Зори Самотлора". Если набрать мою фамилию,далее член СЖ СССР, СЖ России,Заслуженный работник культуры РФ можно увидеть некие блики и цитаты ,но это никогда не было важным для меня,поскольку 43 года работы в газете ,на радио и телевидении в режиме ежедневного выпуска отшибали всякую жажду дополнительной публичности, Поэтом себя никогда не считала,стихи слагались,публиковались,жили собственной жизнью,теперь вот исчезли,почувствовала вдруг легкую печаль. Поскольку несколько книжек есть у меня,я размещу здесь те стихи,что другие-учили наизусть, Было очень трогательно,когда на встречах с читателями,после произнесенной тобой первой строчки,зал подхватывал последующие и декламировал без моего участия...
*
 
МОИ ДОРОГИЕ
 
Я друзей не раню откровением,
Боль моя-беда для них вдвойне.
Заповедным не прикосновением
Залегает искренность во мне.
 
Отзовется бережным смирением
Их не любопытствующий взор
И меня теплом неотчуждения
 
Зазнобит терновый неукор.
 
Я не припадаю к вам в смятении,
Не скажу про недуги тоски,
Я друзей не раню откровением,
Стоном ударяющим в виски.
 
Я не припадаю к вам в отчаяньи,
Боль моя не гонит ваших снов.
 
Тает с сокровенности молчания
Айсберг мной невысказанных слов...
 
*  *  *
 
ВОЗВРАЩЕНИЕ
 
В больничной оглушающей тиши
Мольбу услышав в безнадежном зове,
Ты заменил переливанье крови
Переливаньем собственной души...
 
Как долго длилась ночь.Казалось,утро
Не одолеет моего окна...
Но полная и властная луна
С небес глядела ласково и мудро.
 
Мгла отступила, юная зарница
Явилась осиянна и бегла,
И за стеклом беспечная синица
Прошила твердь неясного тепла...
 
Ввысь устремясь пронзительные птицы,
Будили эхо в замершей груди,
Померкла ночь. И -нечего страшиться.
Смерть позади.
*
Превела на Български: Юлияна Великова
 
ВЪЗВРЪЩАНЕ
 
В болничната глуха тишина,
молба аз чувам на отчаян зов:
Ти замени прелятата ми кръв
с приливане на собствена душа…
 
Как дълго продължи нощта. Утрото,
през прозореца ми сякаш не премина.
Но пълната и властната луна,
гледа от небето, хитро, мъдро.
 
Направи път мъглата на зората,
яви се тя просветна и побягна.
Нехайния   синигер, зад стъклата,
простора сряза с топлина неясна.
 
Високо литна птицата писклива,
събуди ехото в гърдата липсваща,
избледня нощта.  И нищо страшно.
Смъртта остана някъде назад.

*
Лариса Гельмер - Возвращение

Мария Шандуркова

Лариса Гельмер
Возвращение

Перевод на болгарский язык:
Марии Шандурковой

http://www.stihi.ru/2017/02/06/5833


ЗАВРЪЩАНЕ

Във болничната остра тишина
отчаян зов дочух с  молба открита,
ти замени прелята кръв с молитва,
с преливане на собствена душа...
 
Как дълга бе нощта. И сякаш утро
не ще прозореца ми да огрей...
Но властно пълната луна светлей
и от небето гледаше ме чудно.

Мъглата вдигна се и  лъч прониза
небето, осия и се закри,
синигер зад прозореца безгрижно
със топъл глас простора огласи....
 
И писъкът на устремени птици
събуди ехо в млъкнали гърди,
нощта изниза се. Страхът е ничий.
Смъртта не победи.
 
Превод: Мария Шандуркова, 05.02.2017 г.

*  *  *
 
А.С.

Рассвет метался,тая у земли
Как тает воск свечей.И после бала
В санях проезжих,щурясь,Натали
Тебя в полупотемках не узнала...
 
К застывшей Черной речке,где Дантес
За миг до пули роковой и гулкой
Не молит о прощении небес
Бегу наперерез из переулка
 
Но поздно... "Выстрел грянул.Пал поэт..."
Как боль остра!Который век не спится
И кровь твоя под пальцами струится.
И осень не кончается сто лет.

*

А.С.

(вільний переклад П.Голубкова)

 
Світанок рвався, танув у землі,

Як тане віск свічок.І після балу

В санях проїжджих, мабуть, Наталі

У напівтемряві Поета не впізнала...



До Чорної ріки, де той Дантес

(За мить фатальну до гучної кульки)

Вже не благає прощення небес,

Біжу я навперейми десь з провулка…


Ні... «Постріл грянув. Впав Поет…», почив...

І гострий біль! Який вже рік не спиться,

І кров твоя під пальцями сочиться.

І осінь не минає сто років.

*  *  *

 Лариса Гельмер

 ***
Заарканила осень
Золотого коня,
Неба бледная просинь
Над осколками дня
Затянулась печалью
И дождинками слез,
Не укроешься шалью
Утраченных грез.
 
Заарканила память.
В опустевшем саду
Листьев желтая замять...
В потемневшем пруду
Тают робкие блики
Белых зимних одежд
И забытые лики
Заповедных надежд
 
Заарканила нежность...
Блекнет солнечный круг
И дрожит неизбежность
В прикасании рук,
И восходит к зениту
Толи жизнь,толи день
И предчувствием слита
На снегу наша тень.
 
Заарканила осень
Золотого коня...
Неба бледная просинь
Над осколками дня...
Первый снег укрывает
Цвет судьбы белизной...
Он к полудню растает...
Все растает...весной

*
*** (вільний переклад П.Голубкова)

 
Заарканила осінь
Золотого коня,
А бліду неба просинь
Над уламками дня
Затягнуло печаллю
І дощинками з вій,
Не сховаєш під шаллю
Світлих втрачених мрій…

Заарканила пам'ять:
В спорожнілім садку -
Листя жовте, зім'яте...
В потемнілім ставку -
Тануть відблиски тихих
Білосніжних подій
І забуті вже лики
Заповідних надій…

Нас арканить жагучість -
Блякне сонце навкруг,
І тремтить неминучість
В кожнім доторку рук,
Сходить вже до зеніту
Чи життя, чи то день,
ПередчУттям – вже злита
На снігу наша тінь…

…Заарканила осінь
Золотого коня
І бліду неба просинь
Над уламками дня…
Перший сніг – наче манна,
Доля – в цій білизнІ...
Сніг - опівдні розтане...
Доля вся – навесні…

*  *  *
 
Лариса Гельмер

УЛЫБНИСЬ МНЕ, ДЖОКОНДА

    УЛЫБНИСЬ МНЕ, ДЖОКОНДА, ПОТАЕННУЮ НЕЖНОСТЬ
    ПОДАРИ ОБЕССИЛЕННОЙ ГРУСТИ МОЕЙ,
    УКРОТИ ТИШИНУ, ПУСТОТУ,НЕИЗБЕЖНОСТЬ
    ОДИНОЧЕСТВА ОСЕНИ ПРОЖИТЫХ ДНЕЙ.
    
    УЛЫБНИСЬ МНЕ, ДЖОКОНДА, ЗА ТАИНСТВЕННЫМ СМЫСЛОМ
    МНЕ ОТКРОЕТСЯ БЕЗДНА ВЕЛИЧИЯ, АХ,,,
    НЕБОСВОДА ДУГА НАДО МНОЮ ПРОВИСЛА...
    ВСЕ НАПРАСНО, ВСЕ ТЩЕТНО, ВСЕ ТЛЕН И ВСЕ ПРАХ...
    
    УЛЫБНИСЬ МНЕ, ДЖОКОНДА, НЕПОНЯТНОЙ ЗАГАДКОЙ
    НИКОГДА НЕ ПРИМКНУТЬ МНЕ К ТЕПЛУ БЫТИЯ,,,
    ЗАГЛЯНИ МНЕ В ГЛАЗА, Я ПРИЗНАЮСЬ УКРАДКОЙ,
    ЧТО ТВОЙ ВЗОР ОТ НЕВЗГОД УКРЫВАЕТ МЕНЯ.
    
    
    УЛЫБНИСЬ МНЕ ,ДЖОКОНДА, НЕ ДАНО НАМ ПОКОЯ,
    УЛЫБНИСЬ МНЕ ОДНОЙ, КАК СЕСТРА, КАК РОДНЯ,,,
    УЛЫБНИСЬ, УЛЫБНИСЬ...НАС ТЕПЕРЬ СТАЛО ДВОЕ:
    ЗАПОВЕДНАЯ -ТЫ И СМИРЕННАЯ - Я...
    
    УЛЫБНИСЬ МНЕ,,,

*
***
(вільний переклад П.Голубкова)

Посміхнися, Джоконда.

Посміхнися, Джоконда, і ніжність таємну

Подаруй тій душі, що вже сум полонив,

Щоб приборкати сум, порожнечу взаємну

І самотність всіх осені прожитих днів.

 

Посміхнися, Джоконда, За сенсом первісним

Вмить безодня відкриється величи, Ах,,,

Небосхилу дуга наді мною провисла...

Марно все, все примарно. Все тлін і все прах...

 

Посміхнися, Джоконда, загадка чудесна…

Не примкнути мені до тепла майбуття,,,

Зазирни мені в очи, я визнаю чесно,

Що твій погляд мене захищає же щодня.

 

Посміхнися ж мені, не дано нам спокОю…

Посміхнися мені, як сестра, як рідня,,,

Посміхнімося вдвох... Нас тепер стало двоє:

Заповідна – це ти і смиренна – це я...

 
Посміхнися мені,,,

*

***

(дословный обратный перевод)

 УЛЫБНИСЬ, ДЖОКОНДА.

Улыбнись, Джоконда, и нежность тайную

Подари той душе, которую уже грусть взяла в плен,

Чтобы обуздать грусть, пустоту взаимную

И одиночество всех осени прожитых дней.

 Улыбнись, Джоконда, За смыслом первоначальным

Мгновенно бездна откроется величия, Ах,,,

Небосвода дуга надо мной провисла...

Бесполезно всё, всё призрачно. Всё тлен и всё прах...

 Улыбнись, Джоконда, загадка чудесная...

Не примкнуть мне к теплу будущего,,,

Загляни мне в очи, я признаю честно,

Что твой взгляд меня защищает каждый день.

Улыбнись мне, не дано нам покоя...

Улыбнись мне, как сестра, как родня,,,

Улыбнемся вдвоем... Нас теперь стало двое:

Заповедная - это ты и смиренная - это я ...

Улыбнись мне...
    
*  *  *