Ліна Костенко.(нар.1930).Біля крайньої хати, за перелазом
Возле крайней хаты, за частоколом,
где море астр и шёлк-трава, -
будто два мотылька весёлых,
порхают белых два рукава.
Когда бы ни шла мимо с пристани,
а те рукава всё снуют, -
подрезают стебли и листья,
что-то веют, сеют и раздают.
А то под осень, а то под осень,
убраны огороды, вечерний час, -
сидит под хатой по-турецки
и бьёт в подсолнух, как в тулумбас*.
Бывало, стану на пять минуток
и залюбуюсь через порог, -
под грушей — пчельник и пара уток,
труба над хатой, стоит дымок.
Давно та хатка соорудилась,
с тех пор, как время от нас плывёт.
Явилась сказка, огородилась,
да так, старушкою, и живёт.
Всегда с приветом, без мыслей «левых».
Сама на грядках, и птицам дать...
Эй, рукава! Отзовитесь, где вы?
Смотрю — а нынче их не видать.
И только море людской печали,
Глаза туманятся от слезин.
Исчезли бабочки, отлопотали
Над морем астр тех и георгин.
*ТУЛУМБАС - старинный ударный музыкальный инструмент, в
форме медной чаши(казана), обтянутой с открытой стороны
шкурой, по которой бьют колотушкой.
С украинского 17.04.17. Из книги “Річка Геракліта” стр.253
* * *
Біля крайньої хати, за перелазом,
над морем айстер і шовк-трави, -
як два метелики собі разом,
білі пурхають рукави.
Було, коли не іду я з пристані,
а ті рукава усе снують, -
усе щось порають, пасинкують,
щось віють, сіють і роздають.
А то під осінь, а то - під осінь,
сухі городи, вечірній час, -
сидить під хатою по-турецьки
і б'є у сонях, як в тулумбас.
Було, постою там п'ять хвилинок
і помилуюсь через тинок, -
що і під грушею там пчолинок,
що і над хатою - коминок.
Давно ця хаточка спорудилась.
Мабуть, відтоді, як час пливе.
Прийшла тут казка, обгородилась
та так, старесенька, і живе.
Така ж ласкава і нелукава,
та все в городі, та все сама, -
одні рукава, самі рукава!"
Сьогодні гляну, - а їх нема.
І тільки смуток розлився велико.
І тільки очі не бачать стежин.
Відлопотіли білі метелики
над морем айстер тих і жоржин.