«ЗВЕНЕЛО ЛЕТО, И ИГРАЛ ПРИБОЙ» (Мысовская тайна. Легенда)
Нина Плаксина
http://www.stihi.ru/2017/06/02/5434 , http://www.stihi.ru/avtor/plaksinanina
Перевод на украинский язык: Николай Сысойлов
(«Легенда Желяєвського мису, Казантип»)
=================================== ЗВЕНЕЛО ЛЕТО, И ИГРАЛ ПРИБОЙ
=================================== Нина Плаксина
=================================== Мысовская тайна. Легенда
=================================== Послушай про русалочку, дружок,
=================================== В которую влюбился сын купеческий.
=================================== Она любила мыс и бережок,
=================================== И жить хотелось ей по-человечески.
=================================== Бывало, выплыв, трогает утёс,
=================================== И нежно тень на нём обводит пальчиком:
=================================== «Портрет» рисует; краски луч принёс;
=================================== Навеян образ повзрослевшим мальчиком.
=================================== Та тень милее звёзд, роднее волн,
=================================== Идёт и падает, куда угодно ей.
=================================== Проскачет весело скалистый склон,
=================================== Скользнув, погладит и миры подводные.
=================================== Русалочка лелеет каждый миг,
=================================== И чувства в ней кипят необъяснимые.
=================================== Как хочется сказать ей напрямик:
=================================== «Ласкаю тень твою, следы любимые.
=================================== Горячий стан живой хочу обнять,
=================================== А не изображение зыбучее.
=================================== Слова «отец и мать» хочу понять,
=================================== Загадку слов: «щека твоя колючая»…
=================================== Ей бесконечно хочется смотреть
=================================== в его глаза лучистые, зовущие;
=================================== У лодки плыть, и плеском тихо петь,
=================================== И соблазнять в воде косой распущенной.
=================================== Но не смутит ли парня рыбий хвост?
=================================== Вдруг слышит, и русалочке не верится,
=================================== Что рядом для неё звучит вопрос:
=================================== «Не от меня ли прячешься ты, девица?
=================================== Иди сюда, лицо своё не прячь.
=================================== Красавица, плыви в мои объятия.
=================================== Мой поцелуй и нежен, и горяч,
=================================== Любовь верна, прибою не отнять её.
=================================== Играешь, плещешься беспечно в нём.
=================================== Твои заплывы вдаль – неимоверные.
=================================== Зову. Зайди желанной гостьей в дом.
=================================== Быть гостьей не откажешься, наверное?"
=================================== К рукам рванулась – не разъединить!
=================================== К нему зовёт душа неугомонная.
=================================== Глаза – в глаза – вот трепетная нить.
=================================== Осталась в глубине тоска бездонная!
=================================== Готова крикнуть: «навсегда с тобой»,
=================================== А он окаменел от удивления…
=================================== Звенело лето, и играл прибой…
=================================== Но не преодолеть оцепенения.
=================================== В объятьях замерла Дитя глубин,
=================================== И вновь рванулась, мечется в смятении.
=================================== В просторе этом нужен он один,
=================================== А в море не найти ему спасение.
=================================== И ей, русалке, на земле не жить,
=================================== Вода и рыбы – жизни утешение...
=================================== Любовь! Сумеешь две судьбы сложить?
=================================== О, Мать-Волна, ты выплесни решение!
=================================== Азов хранит волшебный добрый дух:
=================================== Во время фосфорения прибрежного
=================================== светло благословил влюблённых двух
=================================== и подарил им силу обережную.
=================================== На берегу – торжественный Утёс:
=================================== Русалочка, а не земная женщина
=================================== влюбилась горячо, навек, всерьёз,
=================================== С любимым – вековой волной повенчана.
=================================== Рыбачьи лодки. Судоходный плёс.
=================================== В воде играет детвора беспечная.
=================================== К Утёсу мыс Жиляевский прирос.
=================================== Залив – и ширь, и сказка бесконечная.
=================================== Послушай про Русалочку, дружок!..
=================================== ***
=================================== Мысовская тайна.
===================== Слышала легенду о любви купеческого сына и русалки. ===================== Он любовался красотой купающейся девушки, но она не
===================== выплывала на берег и не подпускала юношу близко
===================== к себе в воде. Однажды во время фосфорения моря,
===================== он решил искупаться в ночном море. Красота подводного
===================== мира его изумила, а ещё больше поразила красота
===================== девушки, которая близко подплыла к нему и заглянула
===================== в глаза. От неожиданности юноша вынырнул, сел
===================== у лодки и долго повторял: «Так не бывает! Так не бывает!»
===================== Затем он стал тайно караулить девушку, заранее утром
===================== входил в море, прятался и ждал. Однажды сумел близко
===================== подплыть к девушке и схватить. Он вынес её на берег.
===================== Русалка отчаянно вырывалась, но парень зажал хвост так,
===================== что он остался в крепких руках…
===================== На мысу стояла изба Жиляева, и сын был у него,
===================== и мыс называют Жиляевский до сих пор. Но уходящий
===================== в воду конец мыса напоминает огромный рыбий хвост,
===================== «хвост русалки».
===================== 16.06.2017г. http://www.stihi.ru/2017/06/02/5434
=============================
Легенда Желяєвського мису, Казантип
================================
(вільний переклад: Николай Сысойлов)
***
Мій друже, всі діла свої облиш –
Послухай про русалочку мій вірш..
1.
Легенда є: в русалоньку колись
Влюбився син рибацький – до нестримності!..
Вона любила берег цей і мис,
Життя людей здавалося їй дивністю.
Цей хлопець був їй змалку дорогим,
Відчула, що душа його – мов з крилами.
За те, що Духу моря склав свій гімн –
Навіяла: як грот знайти – з перлинами..*
Пройшли роки – і батько став купцем,
А він – поетом, працею не скованим.
Став мужній, статний, лагідний лицем,
В науках та в поезії підкований.
Як вірш читає – морем йде луна:
Йому – мов слово зоряне даровано.
Русалонька відчула, що вона
Закохана.. – нестямно, зачаровано.
2.
Бувало, як на скелі він сидить,
Поближче підпливе – щоб вірш послухати,
«Портрет» малює фарбами води:
«Любове! О, яка приємна мука ти!
Твій лик миліше зір, рідніше хвиль,
Мої всі відчуття тобою зорані.
Люблю його! І цей скелястий схил,
Де він вірші' свої читає зоряні».
Русалочка плекає кожну мить.
Признання у душі киплять розгубленій.
Як хочеться сказати: «Ти – мій світ!
Цілую тінь твою, сліди улюблені.
Гарячий стан твій збуджує мене,
А не зображення, водою намальоване.
Моя любов ніколи не мине,
Бо почуття у хвилі закарбоване»…
3.
Їй хочеться пізнати глибину
Очей, що манять сяйвом синьо-райдужним;
Так мріє, щоб у воду він пірнув –
Цілунком спокусив: шаленим, радісним..
Чи не збентежить хлопця срібний хвіст?..
Аж раптом голос чує: «Є питаннячко..»..
То він!.. Почув.. До всього має хист!
«Від мене ти ховаєшся тут, панночко?
Пливи сюди, обличчя не ховай.
Воно прекрасне, очі сяють зорями.
Хай будуть чесними стосунки і слова,
А вчинки, як морська вода, прозорими!
Ти вся тремтиш, як я – від почуття!
Кохаєш! Ти казала це у сні мені!
Тебе шукав! Чекав усе життя!
Хай будуть наші пристрасті нестримані!»..
4.
Бушує море в серці молодім!
Здіймає хвилі страстю нескінченною.
Поет зове: «Прийди до мене в дім,
Стань, панночко, моєю нареченою!»..
Рвонулася – припала до плеча!
І де взялася сила для хоробрості?
І очі – в очі! ось він, світлий час!
Зосталася на дні журба самотності…
Сонет душі складався у вінок,
Розпущена коса сіяла зорями..
І не помітила, як пристрасний танок
Наповнив душу, серце передзвонами.
Шепнула: «ми тепер навік удвох»,
А він закам’янів.. – і скеля в хмарах вся..
Гадаю, покарав Нептун обох –
Благословень батькі'вських поцуралися..
5.
А може, був покараний поет
За те, що грот Непту'на споловинено.
То приданим було.. – ось вам секрет:
Тепер той грот зачинено – скелиною.
А що русалка? Мучилась вона.
Благала батька, плачучи з півмісяця:
«Прости! Перлини, грот.. – моя вина!
Скарбниця з діамантами – на місці вся!
І золото, і срібло – як було:
Не брали там і трішечки, повір мені!»
А батько каже: «Ти створила зло!
Близнята, що в тобі – хай будуть зірвані!
Тоді прощення буде, а в цю мить –
За скоєне! – від тебе відрікаюсь я.
Не хочу бачити – під вартою посидь:
Аж доки, неслухнянко, не покаєшся!»..
6
«Земна любов – не варта навіть скла.
І звідки в серці ця любовна до'мішка?..»..
Все ж вирвалась русалонька, втекла.
А слід за нею – кинулись чудовиська!
Русалку захистив Азовський дух:
Племінницею та була внучатою.
Сховав її в одній із тихих бухт
На мисі «Казантип»*, що став їй хатою.
Перетворив чудовиськ без труда
На камені-потвори! – стали брилами..
Там зараз «Крокодилова гряда»:
Ті глиби називають «крокодилами»!
Багато різних чудернацьких форм:
Наказані усі Азов-Азовичем!
Он – «кобра», «лев», «змія»; а он – «грифон».
Хто став «верблюдом», хто – його «погоничем».
7.
[..А їхній боязливий ватажок
Став скелею, що зветься «*Драним каменем».
Бо йде від нього дивний запашок –
І буде обезчещений віками ним.
А друг його, злякавшись більше всіх,
Утік до бухти, .. та й присів під гіркою..
Про це казати, мабуть, сміх і гріх,
Але назвали бухту «*Дракомийкою»!..]
----------------
*в істор. та офіц. назвах буква «С» (замість «Д»)
8.
Та ну їх! Захара'стили всю суть!
А слів з легенди просто так не викинеш,
Бо назви ті – історію несуть!
Без назв – легенда просто мертвий ви'кидень.
З-за назв отих – і досі йде гризня!..
Та я продовжу – писано ще ста'рцями:
Русалка народила сім близнят!
Ті скелі звуться зараз «Семи-бра'тцями».
І скеля «Нефертіті» та'кож є.
Гово'рять, то русалка зачарована.
У ранній час, коли зоря встає,
Душа її співає замурована..
Як сталося? Русалочка сама
Пішла на це, сім’ю свою єднаючи.
Відто'ді мис, – поглянь, коли зима! –
Нагадує сріблястий «хвіст русал’ячий»...
9.
Легенди – мов історії «кіно»..
Це блиск, – якщо кінцівки з «хепі-ендами»..*
Купця Желяєва немає вже давно,
Та квітне мис Желяєвський – легендами!
Човни' рибальські… В’ються чайки скрізь.
Несеться вдаль моїх думок окриленість…
До Скелі мис Жиляєвський приріс,
А з ним – залив, ... казо'к сріблястий хвіст;
І дух Азовський, і легенд замріяність..
Послухай про русалоньку мій вірш –
Та скарб собі на спогади залиш.
***
--------------------------
Прим.
*Коли сім’я Желяєвих розбагатіла, знайшовши скарб у гроті, батько купив судно; став купцем, поставляючи за кордон (і до царського столу) осетрових та чорну ікру.
*Желяєвский мис (Карантинний) – частина мису Казантип, який має з три десятки бухт; кожна з яких отримала у народі свою неповторну чудернацьку назву: Сракомийка, Воротня, Шовковиця, Шарабай, Сенька, Сім Братців тощо.. За Желяєвським мисом зразу починається Берег кам’яних крокодилів; на мисі Казантип багато скель – найбільш відомі: скелі Семи-братців, Нефертіті, Верблюд та Погонич, Сраний камінь тощо..
*Хе'пі-енд (англ. happy end) — щасливе закінчення.
*Желяєвский мис Казантипу названо на честь багатої сім’ї Желяєвих, дім яких знаходився на місці нинішньої метеостанції. Нащадки сімейства Желяєвих і досі живуть у селищі Мисове та місті Щолкіно.
--------------------------
***
Николай Сысойлов,
22-25.07.2017
Коллаж мой – на основе фото из интернета [мис Казантип, до складу якого входить мис Желяєвський (Карантинний); селище Мисове, місто Щолкіно].
========================
С УДАРЕНИЯМИ
=============================
Леге'нда Желя'євського ми'су, Казанти'п
================================
(вільний переклад: Микола Сисо'йлов)
***
Мій дру'же, всі діла' свої' обли'ш –
Послу'хай про руса'лочку мій вірш..
1.
Леге'нда є: в руса'лоньку коли'сь
Влюби'вся син риба'цький – до нестри'мності!..
Вона люби'ла бе'рег цей і мис,
Життя' люде'й здава'лося їй ди'вністю.
Цей хло'пець був їй зма'лку дороги'м,
Відчу'ла, що душа' його' – мов з кри'лами.
За те, що Ду'ху мо'ря склав свій гімн –
Наві'яла: як грот знайти' – з перли'нами..*
Пройшли' роки' – і ба'тько став купце'м,
А він – пое'том, пра'цею не ско'ваним.
Став му'жній, ста'тний, ла'гідний лице'м,
В нау'ках та в пое'зії підко'ваний.
Як вірш чита'є – мо'рем йде луна':
Йому' – мов сло'во зо'ряне даро'вано.
Руса'лонька відчу'ла, що вона'
Зако'хана.. – нестя'мно, зачаро'вано.
2.
Бува'ло, як на ске'лі він сиди'ть,
Побли'жче підпливе' – щоб вірш послу'хати,
«Портре'т» малю'є фа'рбами води':
«Любо'ве! О, яка' приє'мна му'ка ти!
Твій лик милі'ше зір, рідні'ше хвиль,
Мої' всі відчуття' тобо'ю зо'рані.
Люблю' його'! І цей скеля'стий схил,
Де він вірші' свої' чита'є зо'ряні».
Руса'лочка плека'є ко'жну мить.
Призна'ння у душі' кипля'ть розгу'бленій.
Як хо'четься сказа'ти: «Ти – мій світ!
Цілу'ю тінь твою', сліди' улю'блені.
Гаря'чий стан твій збу'джує мене',
А не зобра'ження, водо'ю намальо'ване.
Моя любо'в ніко'ли не мине',
Бо почуття' у хви'лі закарбо'ване»…
3.
Їй хо'четься пізна'ти глибину'
Оче'й, що ма'нять ся'йвом си'ньо-ра'йдужним;
Так мрі'є, щоб у во'ду він пірну'в –
Цілу'нком спокуси'в: шале'ним, ра'дісним..
Чи не збенте'жить хло'пця срі'бний хвіст?..
Аж ра'птом го'лос чу'є: «Є пита'ннячко..»..
То він!.. Почу'в.. До всьо'го має хист!
«Від ме'не ти хова'єшся тут, па'нночко?
Пливи' сюди', обли'ччя не хова'й.
Воно' прекра'сне, о'чі ся'ють зо'рями.
Хай бу'дуть че'сними стосу'нки і слова',
А вчи'нки, як морська' вода, прозо'рими!
Ти вся тремти'ш, як я – від почуття'!
Коха'єш! Ти каза'ла це у сні мені'!
Тебе шука'в! Чека'в усе' життя'!
Хай бу'дуть на'ші при'страсті нестри'мані!»..
4.
Бушу'є мо'ре в се'рці молодім!
Здійма'є хви'лі стра'стю нескінче'нною.
Пое'т зове': «Прийди' до ме'не в дім,
Стань, па'нночко, моє'ю нарече'ною!»..
Рвону'лася – припа'ла до плеча'!
І де взяла'ся си'ла для хоро'брості?
І о'чі – в о'чі! ось він, сві'тлий час!
Зоста'лася на дні журба' само'тності…
Соне'т душі' склада'вся у віно'к,
Розпу'щена коса' сія'ла зо'рями..
І не помі'тила, як при'страсний тано'к
Напо'внив ду'шу, се'рце передзво'нами.
Шепну'ла: «ми тепе'р наві'к ми удво'х»,
А він закам’яні'в.. – і ске'ля в хма'рах вся..
Гада'ю, покара'в Непту'н обо'х –
Благослове'нь батькі'вських поцура'лися..
5.
А мо'же, був пока'раний пое'т
За те, що грот Непту'на сполови'нено.
То при'даним було'.. – ось вам секре'т:
Тепе'р той грот зачи'нено – скели'ною.
А що руса'лка? Му'чилась вона'.
Блага'ла ба'тька, пла'чучи з півмі'сяця:
«Прости'! Перли'ни, грот.. – моя' вина'!
Скарбни'ця з діама'нтами – на мі'сці вся!
І зо'лото, і срі'бло – як було':
Не бра'ли там і трі'шечки, пові'р мені'!»
А ба'тько ка'же: «Ти створи'ла зло!
Близня'та, що в тобі' – хай бу'дуть зі'рвані!
Тоді' проще'ння бу'де, а в цю мить –
За ско'єне! – від те'бе відріка'юсь я.
Не хо'чу ба'чити – під ва'ртою поси'дь:
Аж до'ки, неслухня'нко, не пока'єшся!»..
6
«Земна' любо'в – не ва'рта на'віть скла.
І зві'дки в се'рці ця любо'вна до'мішка?..»..
Все ж ви'рвалась руса'лонька, втекла'.
А слід за не'ю – ки'нулись чудо'виська!
Руса'лку захисти'в Азо'вський дух:
Племі'нницею та була' внуча'тою.
Схова'в її в одні'й із ти'хих бухт
На ми'сі «Казанти'п»*, що став їй ха'тою.
Перетвори'в чудо'виськ без труда'
На ка'мені-потво'ри! – ста'ли бри'лами..
Там за'раз «Крокоди'лова гряда'»:
Ті гли'би назива'ють «крокоди'лами»!
Бага'то рі'зних чудерна'цьких форм:
Нака'зані усі' Азо'в-Азо'вичем!
Он – «ко'бра», «лев», «змія'»; а он – «грифо'н».
Хто став «верблю'дом», хто – його' «пого'ничем».
7.
[..А ї'хній боязли'вий ватажо'к
Став ске'лею, що зве'ться «*Дра'ним ка'менем».
Бо йде від ньо'го ди'вний запашо'к –
І бу'де обезче'щений віка'ми ним.
А друг його', зляка'вшись бі'льше всіх,
Уті'к до бу'хти, .. та й присі'в під гі'ркою..
Про це каза'ти, ма'буть, сміх і гріх,
Але назва'ли бу'хту «*Дракоми'йкою»!..]
----------------
*в істор. та офіц. назвах буква «С» (замість «Д»)
8.
Та ну їх! Захара'стили всю суть!
А слів з леге'нди про'сто так не ви'кинеш,
Бо на'зви ті – істо'рію несу'ть!
Без назв – леге'нда про'сто ме'ртвий ви'кидень.
З-за назв оти'х – і до'сі йде гризня'!..
Та я продо'вжу – пи'сано ще ста'рцями:
Руса'лка народи'ла сім близня'т!
Ті ске'лі зву'ться за'раз «Семи-бра'тцями».
І ске'ля «Неферті'ті» та'кож є.
Гово'рять, то руса'лка зачаро'вана.
У ра'нній час, коли' зоря' встає',
Душа' її' співа'є замуро'вана..
Як ста'лося? Руса'лочка сама'
Пішла' на це, сім’ю' свою' єдна'ючи.
Відто'ді мис, – погля'нь, коли' зима'! –
Нага'дує срібля'стий «хвіст руса'л’ячий»...
9.
Леге'нди – мов істо'рії «кіно'»..
Це блиск, – якщо' кінці'вки з «хе'пі-е'ндами»..*
Купця' Желя'єва нема'є вже давно',
Та кві'тне мис Желя'євський – леге'ндами!
Човни' риба'льські… В’ю'ться ча'йки скрізь.
Несе'ться вдаль мої'х думо'к окри'леність…
До Ске'лі мис Жиля'євський прирі'с,
А з ним – зали'в, ... казо'к срібля'стий хвіст;
І дух Азо'вський, і леге'нд замрі'яність..
Послу'хай про руса'лоньку мій вірш –
Та скарб собі' на спо'гади зали'ш.
***
--------------------------
Прим.
*Коли сім’я Желяєвих розбагатіла, знайшовши скарб у гроті, батько купив судно; став купцем, поставляючи за кордон (і до царського столу) осетрових та чорну ікру.
*Желяєвский мис (Карантинний) – частина мису Казантип, який має з три десятки бухт; кожна з яких отримала у народі свою неповторну чудернацьку назву: Сракомийка, Воротня, Шовковиця, Шарабай, Сенька, Сім Братців тощо.. За Желяєвським мисом зразу починається Берег кам’яних крокодилів; на мисі Казантип багато скель – найбільш відомі: скелі Семи-братців, Нефертіті, Верблюд та Погонич, Сраний камінь тощо..
*Хе'пі-енд (англ. happy end) — щасливе закінчення.
*Желяєвский мис Казантипу названо на честь багатої сім’ї Желяєвих, дім яких знаходився на місці нинішньої метеостанції. Нащадки сімейства Желяєвих і досі живуть у селищі Мисове та місті Щолкіно.
--------------------------
***
Николай Сысойлов,
22-25.07.2017
Коллаж мой – на основе фото из интернета [мис Казантип, до складу якого входить мис Желяєвський (Карантинний); селище Мисове, місто Щолкіно].