Людмила Юферова. За хвiрткою моїх сумних думок
За дверцей грустных дум моих — порог,
Июльский свет над степью розовеет
И раскалённый солнечный клубок
Нестерпный зной в сухую землю сеет.
А рядом — рай, где мак в ржаных хлебах,
Овёс патлатый белый день щекочет
И ветерок отечеством пропах -
Душа домой неудержимо хочет.
Здесь степь — не степь, а мини-пятачок.
В окрестностях столицы степь какая?
И ветер туже натянул смычок,
По струнам сосен резче ударяя.
Авто пульсируют на трассе скоростной,
Потоки шума отравляют вечер.
А у отца в груди тоска-тоской
И боль его утешить дочке нечем!
Чужой люпин, мне сердце не терзай!
Горчит вода, хоть в золоте криница.
Чужой цветущий, благодатный край
Из раны розой красною ярится...
Покой не ведом жизни жерновам -
Ветряк господний день и ночь в движенье.
Линялая, горчит полынь-трава,
Боль душу рвёт и кончилось терпенье!
С украинского 02.12.17.
* * *
За хвірткою моїх сумних думок –
Липневий світ незайманого степу,
І сонячний розпечений клубок
У землю сіє невгамовну спеку.
А поруч – рай у маках та в житах,
Овес патлатий білий день лоскоче…
Враз подих вітру батечком запах –
Додому хочу! Я додому хочу!
Тут степ несправжній - міні-п'ятачок.
Які степи в околиці столиці?
І гнеться вітру сріберний смичок,
Вдаряючи в міцні соснові спиці.
Швидкі авто пульсують за ліском -
Потоки шуму б'ють у літню тишу.
У батька серце зводить від оском,
А я його печаль нічим не втішу.
Чужі люпини в серці не болять,
Гірка вода у золотій криниці,
Чужа квітуча, мила благодать,
Як свіжа рана, ружею ятриться…
Та спокою не зна життєвий млин –
Вітряк небесний Божого контролю.
О, як гірчить цей вицвілий полин,
Що аж душа заходиться від болю!