http://www.stihi.ru/2018/11/03/352
(перевод здесь...)
Оригінал:
А в самотності, знаєш, є власний, незвіданний шарм.
Тільки звикнеш і все, ні на кого іі не зміняєш.
Кажеш, сумно? Та ну? Весь той сум залишаю віршам.
Краще так, ніж коли без кохання чуже обіймаєш.
І холодна самотність дає насолоду свою.
В ній немає ні зради, ні сліз, ні обрАзи, ні болю.
І не зможе ніхто вже поранити душу твою.
То ж не треба щодня нарікати у тузі на долю.
Спокій має цінУ. Хай високу. І часом у ніч.
Забагато вже волі буває для тебе одного.
Та проглянувши в пам'яті очі зрадливих облич.
Ти за іхню відсутність тихенько подякуєш Богу.
Бо людина, насправді цінує, як є почуття.
Тож не варто ніколи боятись байдужих втрачати.
Горда? Може. Повір, то такою зробило життя.
Воно гарно навчило, що сенсу нема пробачати.
© Ніна Бойко, Українська поезія
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
В одиночестве собственный есть, неподсмотренный шарм.
Лишь привыкнешь – и всё, ни на что уже не променяешь.
Ты считаешь, печально? Печаль оставляю вирша'м.
Лучше так, чем когда ты чужого без чувств обнимаешь.
И прохладность – твоя лишь! – поёт "Аллилуйя!"свою.
Нет предательства в ней, нет ни слёз, ни обид и ни боли.
И не в силах никто покуситься на душу твою,
Потому каждый день упрекать не посмей свою долю.
Благодати покоя цена высока… ты из птиц.
Может быть, тот излишек свободы и тяжек в дорогу.
Но, сканируя памятью облик предательских лиц,
За отсутствие их ты тихонько признательна Богу.
Потому что и вправду за чувство лишь в мире держись.
Равнодушных бояться не стоит – прими наущенье.
Гордость? – Да, но такой тебя сделала, видимо, жизнь.
Крепко всё ж научила, что смысла немного в прощенье.
Аватар Автора оригинала