У одного из крупнейших украинских поэтов Максима Фадеевича Рыльского/ (Максима Тадейовича Рильського, 1895—1964) есть лирическое стихотворение с использованием образов из шекспировской хроники «Генрих IV». Называется «Фальстаф». Дальше следуют оригинал стихотворения и моя попытка его русского перевода.
Максим Рильський
Фальстаф
Коли Уельський принц зійшов на батьків трон,
Він, як наказує традиції закон,
Перед підданцями промову мав поважну.
Нараз, густу юрбу розсунувши одважно,
Товстий з’явився дід. Його червоний ніс
На масному виду, неначе квітка, ріс,
А з-під навислих брів блищали очі хитрі.
Високо шапочку піднявши у повітрі,
Він крикнув: «Принце мій! Діждались пишних свят!
Це ж я, твій вірний друг, супутник твій і брат,
Фальстаф! Привіт тобі од хересу й дівчаток!»
Та мови п’яної, охриплої початок
Об голос Геніхів розбився, як об щит.
Принц, не бажаючи давати відповіт
На крики й вигуки, безстидні та шалені,
Промовив: «Геть, старий, іди собі від мене!
Тебе не знаю я! Такий колись мені
За віку юного в туманнім снився сні».
Так молодість моя, як невиразна пляма,
Встає й безстидними кричить мені устами:
«Це я, твій вірний друг!» — Але її привіт
У мій щоденний труд вдаряє, як у щит,
І я на вигуки охриплі та шалені
Кажу суворо їй: «Іди собі від мене!
Тебе не знаю я! Така колись мені
Приснилася в тяжкім, давно забутім сні!»
1925
Мой перевод по мере возможностей:
Максим Рыльский
Фальстаф
Когда Уэльский принц венец отцовский взял,
Он, как обычай непреложно предписал,
К народу обращал торжественное слово.
И вдруг, стыда не зная никакого,
Всех растолкал старик. Толстяк, чей красный нос,
На роже жирной, как цветок ярчайший, рос.
Густы седые брови, взгляд блестит лукавством.
Подбросив шапочку, он непокрыт остался
И крикнул: «Принц мой! Среди радостного дня
Твой спутник, друг и брат приветствует тебя —
Фальстаф! Прими трактира поздравленья!»
Но вдрызг нелепые хмельного выраженья
О голос Генриха разбились, как о щит.
Не пожелал ответить принц, сердит,
На возглас наглого, безумного веселья,
Лишь молвил: «Прочь, старик, оставь меня немедля!
Тебя не знаю! Человек такой
Был сном, минувшим в век мой молодой!»
Так молодость моя, пятном уже поблеклым,
Встает, бесстыжая, с напоминаньем громким:
«Я, друг твой, здесь!» — Но то, что прокричит,
О повседневный труд ударит, как о щит,
И я на возгласы безумного веселья
Ей строго говорю: «Оставь меня немедля!
Тебя не знаю! Прежде был с такой —
Но позабыт тот сон тяжелый мой!»
Перевод 23.10.2018
Небольшая заметка об оригинале здесь: http://www.stihi.ru/2020/01/18/10214