їй так би йшов
букетик слів
від недоспілих ще
коханців
де незабудки
польові
торкають губ
до кави вранці
де пахне
усмішка троянд
а з вітром бавиться
та квітка
яка нашіптує
‘моя’
і тулиться
грудної клітки
а там і маку
цвіт п’янкий
вдихне
уява розцвітає
та хутко
губить пелюстки
в голівці
насінини таїн
а рути
більше ніж
на ніч
і навіть
папороть
дивує
мов назабаром
в сні яснім
розпустить
ніжне алілуя
нарциса холод
не біда
бо давні опіки –
левиці
і те
що Бог
колись не дав
їй може
ще не раз
насниться
нехай
набавиться
печаль
у хованки
з ледь теплим
сміхом
торкнеться
янгол ще
плеча
і стане
радісно
і тихо
і намалюються
думки
до безперечності
прозорі
де все
на відстані руки
забутий рай
і лоскіт моря
17 Січня, 2019