Леся Украинка
До мого фортепіано
Мій давній друже! мушу я з тобою
Розстатися надовго… Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,
Вповідувать думки веселі і сумні.
То ж при тобі, мій друже давній, вірний,
Пройшло життя дитячеє моє.
Як сяду при тобі я в час вечірній,
Багато спогадів тоді встає!
Картина повстає: зібравсь гурточок,
Провадить речі, і співа, й гука,
На клавішах твоїх швидкий, гучний таночок
Чиясь весела виграва рука.
Та хто се плаче там, в другій хатині?
Чиє ридання стримане, тяжке?..
Несила тугу крить такій малій дитині,
Здавило серце почуття гірке.
Чого я плакала тоді, чого ридала?
Тоді ж кругом так весело було…
Ох, певне, лихо серцем почувала,
Що на мене, мов хмара грізна, йшло!
Коли я смуток свій на струни клала,
З'являлась ціла зграя красних мрій,
Веселкою моя надія грала,
Далеко линув думок легкий рій.
Розстаємось надовго ми з тобою!
Зостанешся ти в самоті німій,
А я не матиму де дітися з журбою…
Прощай же, давній, любий друже мій!
К моему пианино
Мой, давний друг! Прощаюсь я с тобою,
Надолго это…Жаль мне, очень жаль!
С тобой делилась часто я тоскою
И мыслями, где радость и печаль.
С тобою также , друг мой давний верный,
Прошло и детство грустное моё,
К тебе присяду рядом в час вечерний,
Воспоминаний целый рой плывёт…
Встаёт картина, все в кружок собрались,
И разговоры, песни, дружный смех…
По клавишам бежит весёлый танец,
Играет кто-то гопачок для всех.
Но кто там плачет сдержанно в подушку?
Там чьи рыданья тяжкие слышны?
Несла тоску глубокую девчушка,
И лёг на сердце горестный мотив.
Зачем тогда я плакала, рыдала?
А было всем так весело вокруг…
Ох, сердце чуяло беды начало
И туча грозная затмила солнце вдруг!
Когда печаль я нотам доверяла,
Играла радугой надежда под рукой,
Мечтаний красных стая прилетала,
Взлетали мысли роем далеко…
Надолго расстаёмся мы с тобою,
Ты будешь в одиночестве немой,
И не с кем поделиться мне тоскою,
Прощай,мой друг,далёкий и родной!
Художник: Дмитрий Куликов