кажуть
раю земного нема
просто Бог
пронизає все суще
зріє доля
на кавовій гущі
проглядають
пробіли
і тьма
ніби зелень
а начинка
гниль
та розходження
слова
і діла
в сірій масі
завжди більше тіла
а у світлі
душі
і зусиль
мокрий порох
і кулі без крил
тінь вагання
і сонце
в клітинці
множина
розтає
поодинці
а розрада
шукає мірил
а війна
ненаситна
вона
кожен ранок
пожива для ями
мов гриби
розростаються
храми
щоб амінь
від душі виринав
сходи в небо
давно без перил
море вітру
гуляє думками
слова золото
майже вже
камінь
як питання
про кровне Курил
а весна
пробиває борти
потонути
у ній
значить жити
це коли
не душа вже
а сито
крізь яке
просіваєшся
ти
26 Квітня, 2019