Людмила Юферова. Серпневий вечiр
Дрожит остаток невесомый лета
И заполняет душу грусти ток...
Стекает день за горизонтом где-то
Румянцем ярким с яблоневых щёк.
Вся в сумраке родимая сторонка
И хутора стоят — как острова...
Кузнечики смеются к ночи звонко.
Блестит, в перкалях, августа трава.
На жертвеннице, зноем утомлённой,
Где можно видеть предков круглый год,
Улёгся Месяц — собственной персоной
И серебро в степную речку льёт.
Запахло сладким сено — невозможно!
Как в медогонке лучшие меды!
Что ж сердцу по-осеннему тревожно,
Хоть подорожник на душу клади...
С украинского 16.08.19.
Серпневий вечiр
Пульсує літа невагомий жмуток,
Який у душу щемом перетік…
Сповзає день край неба в сірий смуток,
Стіка рум’янцем з яблукових щік.
В очах темніють вечора відтінки
Й людських обійсть примарні острови…
І цвіркуни у ніч сміються дзвінко
У перкалях серпневої трави.
А за селом на камені жертовнім,
Де можна бачить предків наяву,
Улігся місяць – світлосяйний повня –
І срібло ллє у річку степову.
Як солодко запахло раптом сіно,
Що в медогонці золоті меди!
Чого ж то так стривожено осінньо,
Хоч подорожник до душі клади…