Людмила Юферова. Не хочу забувать
Полынью сизой пропитались дни,
Шептались с ветром травы, сухоцветы.
Как сок вишнёвый было вязким лето...
И мы на лодке в озере — одни.
Мы плыли вдаль, где воздух пах грозой,
Где солнце — будто ждало на пороге,
Где Бог шагал по подвесной дороге
И нам махал приветливо рукой.
И после губ, твоих солёных губ,
Другие обхожу я стороною:
Произошло событие такое,
Что прочих отсекает наотруб!
А дни сгорают в пламени костров,
И пишутся стихи — до боли горше,
Поскольку тяжесть на душе всё больше...
Мне не забыть твоих прощальных слов...
С украинского 23.10.19.
Не хочу забувать
А й справді, пахло сивим полином,
Шепталися із вітром сухоцвіти,
Текло, як сік вишневий, стигле літо,
І ми пливли по озеру човном.
Пливли у даль до сонячних застав,
Де хмари посіріли в передгроззі,
Де Бог ішов по підвісній дорозі
І нам рукою з радістю махав.
І після губ, твоїх солоних губ,
Чужих я просто знати не зумію,
Бо це значуща у житті подія,
Що відсікає інше навідруб.
А дні горять у полум’ї багать…
І пишуться сумні до болю вірші,
Бо на душі тепер щемить ще більше…
І я тебе не хочу забувать…