Людмила Юферова. Невже я звiдти?
Тот дивный сон я часто вспоминаю:
В моей руке стакан с горячим чаем,
А вкус полынным ветром отдаёт...
Как ароматна ситного горбушка,
Голландский сыр, что принесла старушка...
Кто ж так меня по памяти ведёт?
Под вечер с луга возвращаются коровы.
Моей родни знакомый слышен говор...
И белый кот — моим теплом согрет.
Кругом простор зелёный, величавый,
Глазам ребячьим — счастье и забавы,
А в сердце бьётся скандинавский свет.
Пылает солнце, опускаясь у межи
И меж ресниц фантастикой дрожит,
Суровый край добреет, нежностью дыша.
Ищу во снах былые образы и дни,
Свои портреты и потерянной родни...
Неужто я оттуда? Не страдай душа...
С украинского 15.08.21.
Невже я звiдти?
Той дивний сон я завше пам’ятаю:
В руці у мене – тепла склянка чаю –
Напій жовтавий з присмаком вітрів…
Смакує хліба запашна скоринка,
І вносить сир голландський рідна жінка…
Це ж хто мене по пам’яті повів?
Струмує прохолода вечорова.
Яка ж знайома у родини мова!
У мене на колінах – білий кіт.
А просторінь безмежна зеленава
Очам дитячим – щастя і забава,
А в серці б’ється скандинавський світ.
Аж ось упало сонце – і пожежа
Між віями фантастику мережить,
Й добрішає скупий суворий край.
Шукаю в снах загублені стежини,
Свої колишні втілення й родини…
Невже я звідти? Душе, не страждай…