Дощами сіє рання тиха осінь,
Весь день – немов у буковому лісі,
І десь незримо заблукали висі,
Впливаючи то в чорноту, то в просинь.
І сонце зрідка зазирне наосліп,
Чи то сприйнять, чи передати вісті,
А в теплому зволоженому місці
Опеньки розбрелись в грайливий розсип.
Сорока лиш здіймає гвалт сварливий,
Шукає долю галасливий птах.
Завмер старезний дуб, зовсім зачах.
Бредемо лісом, снулим листом прілим,
З-під ніг повільно хлюпіт вислиза,
І скапує з ялин рясна сльоза.
=====================================================
Хай навiть дощ... http://www.stihi.ru/2012/10/26/2510
Валентина Чайковская
(Рецензія на вірш Наді Чорноморець “Дощами сіє...”)
Авжеж, Надієчко... і Ви про осінь,
Про схлип тривожний, про її сльозу –
(Це жовтень, плачучи, несе красу),
Несила не прийняти в гай запросин!
Вклонитись дубові, мов дідусеві,
Схилити в шані до землі чоло,
Без слів вступити в мудрий діалог,
Хай навіть дощ – проте гриби веселі!