Дафинка Станева
ІМЛА
Переклад з болгарської Любові Цай
Мокро, сумно, хапливо
сиволапий туман землю стис.
І просочують ниви
міріади остуджених сліз.
Вітерцем би подуло,
щоб розтанув той млистий ведмідь.
Хоч би з неба сипнуло
золотого насіння на мить.
Наче в темнім барлозі
заховав мене млистий цей звір.
Я в тривожній знемозі,
я в полоні жалю і зневір.
Та в мені не згасає
світлий потяг - жагучий, палкий.
Вірю: сонце засяє -
Мов блискучий дукат золотий.
***
Оригінал:
Дафинка Станева
МЪГЛА
http://www.stihi.ru/2014/01/21/3532
С лапи сиви мъглата
по земята унило пълзи.
И попиват полята
милиони студени сълзи.
Няма вятър да вейне,
да стопи този мокър мечок.
Няма слънце да сейне
златно семе по свод синеок.
Сякаш в мрачна хралупа
ме затваря мъгливият звяр.
И в душата ми трупа
безнадеждност, печален товар.
Ала в мен не угасва
този порив за светло прастар.
Чакам слънцето ясно
да потрепне с небесен пендар.