(продовження "І буде кров...", http://www.stihi.ru/2014/02/20/5567 )
Нема закону нині, як було
і вчора: без поваги, без закону...
То бій гримить, то сварка та прокльони...
На брата брат іде, і зло — на зло.
Ще не просіли гребені могил,
ще півча всіх померлих не відвила,
а Україна знов хапає вила
і підіймає — із останніх сил,
і брату каже брат: живи, як я,
бо ти, мій брате, не навчився жити!
Хіба Вкраїні не стає забитих?
Чи люди, як не схожі, — не сім'я?
Чи Бог, мій брате, в небі — не один?
чи кривця не червона у сусіда?
чи хліб — не з тої ж ниви до обіду?
чи злидні — кращі? Чи потрібен тин
по нивах та по селах чи містах?..
Давай одягнем в митниці Славуту,
а в синю воду виллємо отруту:
як птах поп'є, то най сконає й птах?!.
Не чує брата брат, село села
не хоче чути, кожен — на своєму
стоїть — без серця, трепету, без щему —
на гОрі, гей, — чи горі із зла!..
Що мова — не така, що сум — не так,
як має бути в хаті за статутом...
що плахта не за правилом запнута —
то вже не Україна... А кріпак
не більше волі мав, ніж ти чи я,
коли ми вже — чужі у рідній хаті?
Кидаймо ж все "нещире" до багаття,
бо нині Україна — не сім'я!
...Портрет Шевченка в хаті на стіні
однаковий на Заході й на Сході,
а мова — різна... Годі, люди, годі!..
Одначе, сумно й соромно мені,
бо пекло в домі... Крайте ж рідний край,
різніть братів, складайте з них когорту,
зробіть з мого тризуба вила чорту,—
паліть і бийте!..
Грай, музико, грай!!!