От слов бы удержаться я хотел.
Наш мир – он как подросток уязвлённый.
И уголь от пожарищ не дотлел,
И дождь ещё не хлынул благотворный
Со звуком – запахом житейских дел.
Себя не убивать – дай силы бог!
Спаси и сохрани нас от гордыни,
От слов: «Большая шишка», он бы смог»
Спаси нас не на век, а только ныне.
Ведь что-то там в душе растёт – скребёт,
Укоренится. Скоро зацветёт,
Да так прекрасно – что себе на диво! —
И золотое солнце к нам грядёт…
Ты усмехнулась мне во сне счастливо.
В моих объятьях снится лишь полёт!..
=================================
Помовчимо. Олег Омелянчук
Утриматися якось би від слів:
Наш мир - він, як той підліток вразливий.
Ще попіл від пожежі не дотлів,
Не пролились ще життєдайні зливи
Із запахами й звуками життів.
Дай боже сил не знищити себе!
Спаси і збережи нас від гордині,
Від пихи, від "великого цабе"
Хай не на віки-вічні, тільки нині.
У грудях щось посіяне шкребе,
Приймається. Лиш зійде - зацвіте,
Та так вже рясно - аж собі на диво!-
Бо сонце вже чекає золоте...
І посміхнулася вві сні мрійлИво.
В моїх обіймах сниться ще й не те!
http://www.stihi.ru/2015/02/22/4247