В своём расцвете самых лучших лет
Средь буйных бедствий, горя, дней лихих
Герои покидают белый свет, —
Тот чёлн дырявый, дряхлый – не для них.
Отдав земле земное до конца
Соблазнами словес «ах, если бы»,
Всю ночь на небе их горят сердца
И каждый огонёк – как знак беды
Растерянным (потерянным?) во тьме.
А мы? Увы, средь покаянья слёз
Ползём, слепцы глухие, в суете
В грядущее на ощупь среди звёзд.
_________________________
А ми? Олег Омелянчук
У розквіті своїх найкращих літ
Серед буяння різних бід і лих
Герої полишають білий світ,
Бо цей дірявий човен - не для них.
Землі земне віддавши до кінця
Та сумніву спокусу "А що, як...",
Щоночі в небі їх горять серця
І кожен вогник - застороги знак
Розгубленим (чи "згубленим"?) в пітьмі.
А ми? Від каяття до каяття
Все повземо глухі, сліпі, німі
Навпомацки по зорях в майбуття.
http://www.stihi.ru/2015/06/08/2511