Перевод с украинского:
http://www.stihi.ru/2015/06/22/10133
Та осень-нищенка шептала листьям –
Сухим, опавшим, в виде грязных кукол
Траву покрывшим, ту, что шелковиста…
Склевали враз рябинное монисто
Синицы.
Сверху неба мокрый купол
Нестиранной портянкою повисший.
Над камельками ветрюган осипший
Ерошил дыма чёрного клубки.
Насытилась земля моя тоски,
Солёных слёз, от боли горьковатых,
И старцами ходили мимо хаты
Тех призраки, кто не пришёл с войны…
Кому-то – деды, для меня – сыны.
Не видят свет исплаканные очи,
Да пальцы помнят…
Это Моцарт? Бах?
Нет, Лысенко. Элегия.
Боль точит…
И только слёзы, слёзы на губах.
Оригинал:
Жебрачка осінь шепотіла листям -
сухим, опалим, що немов сміття
покрило жовті трави шовковисті...
Склювали горобинове намисто
синиці.
Зверху неба мокрий стяг
непраною онучею провиснув.
Над коминами вітрюган навмисне
куйовдив диму чорного клуби.
Насоталась земля моя журби
й солоних сліз, від болю гіркуватих.
І старцями ходили по-під хати
примари тих, що не прийшли з війни...
Комусь - діди, але мені - сини.
Не бачать світу виплакані очі,
та пальці пам'ятають...
Моцарт? Бах?
Ні, Лисенко. Елегія.
Жіночі
надії сперхли.
Тільки сльози на губах...