СЕМЕН ПАЛІЙ
Історична поема часів Північної війни
Частина шоста.
Партизани.
Ліси слобожанські. Грудневі морози.
Присніжене гілля ялин і беріз.
Людські голоси десь чутно в верболозі –
То шведська колона бреде через ліс.
«Ось бачиш, як нас зустріча Україна,
Цей варварський, дикий, засніжений край!
Тут снігу у лісі кругом по коліна,
І їжі немає, хоч як не шукай.
Ненавидять нас українські селяни,
І нас ворогами уперто зовуть,
І цілими селами йдуть в партизани,
Й ніщо не вгамує шалену їх лють!
Мазепа і Орлик до Карла пристали,
Про поміч військами ведуть балачки,
Та все то пусте, їх полки повтікали,
Лишилися вірні Петру козаки».
Своєму жалівся отак побратиму
Голодний, обідраний швед-рядовий,
А той лиш у відповідь знизав плечима,
Зітхнувши, промовив: «На жаль, ти правий».
Тут раптом почав із кущів хтось стріляти,
І з галасом вибіг загін козаків.
У кого рушниця, у кого лопата:
«Геть, шведські загарбники, з наших країв!»
Попереду всіх, на спині у кобили,
Вимахував шаблею сотник Нагай.
«Оце вам за села, які ви спалили!
За наш малоруський спустошений край!»
Недовго козацтво зі шведами билось.
Нагай закомандував в ліс відступать.
Крізь землю немов козаки провалились,
Залишивши шведів загиблих ховать…
Заходило сонце. Горіла заграва.
Триватиме довго іще боротьба.
Далеко на сході стояла Полтава,
Де шведів чекала поразка й ганьба…
читати далі: Частина сьома. Перед Полтавською битвою
http://www.stihi.ru/2016/05/26/7084