Любимый, верь – я так Тебя люблю,
Как, после снега, любят солнце травы.
То не уловка и не будней нравы.
Неискренность давно в былом топлю.
Внимаю тихо розовым лучам…
На зорьке будят петухи округу
Заливистым «Ку-ка-ре-ку» друг другу…
Шлю нежности свои я небесам.
Мой Властелин! О, если бы не Ты,
Мечты мои давно бы пылью стали!
А так – я всё ещё смеюсь глазами,
Желая лишь душевной чистоты.
И зеркальцу судьбы не приоткрыть –
В Твоих руках – ей быть или не быть…
Оригинал
Маргарита Метелецкая
http://www.stihi.ru/2016/04/27/4765
Повiр, коханий...
Повір, коханий , так Тебе люблю,
Як сонечко після снігів травичка !
То не облуда , не буденна звичка ,
Котрі давно в колишньому топлю...
На ранок , ревно півні будять люд
Заливчастим : "Ку-ка-рі -ку !" в окрузі,
А я - чапію на рожевій смузі
І ніжності солодкі в простір ллю...
Мій Зверхнику !* Якби тепер не Ти ,
На порох вмить мої би стерлись мрії !
А так - ховаю усмішку під вії,
Благаючи душевної цноти...
Про долю не питаю у свічада -
В Твоїх руках - сконання і початок...
Зверхник* - Володар, Владика