Перевод с украинского
http://www.stihi.ru/2016/12/04/2779
Ланцюжок. Ювелiрна iсторiя
Миклош Форма
Оригинал
Мене знайомий ювелір зустрів.
Все, як завжди, – зненацька, випадково.
Як завжди – під дощем посеред Львова.
Завжди – центр, дощ і ювелір, і Львів.
І як завжди – на каву від дощу.
Вже тих кав'ярень – більше, ніж краплинок.
І аромат кавусі старовинний
Задовільнить гурмана досхочу.
Зі всіх історій, що згадав мій друг,
Найбільше лиш одна запам'яталась.
Хоча нам пригадалося чимало
Допоки львівський дощ – на львівський брук.
Так ось, що розповів мій ювелір:
Колись, як він був ювеліром юним,
До їхньої крамниці, де не сумно
Палають «камінці» і тішать зір,
Зайшов якийсь серйозний чоловік.
Він всі вітрини вивчив достеменно.
За камінці питався поіменно.
Були поважні чоловік і вік.
І серед інших золотих прикрас
До однієї довго придивлявся.
До ланцюжка. І ювелір старався
Щоб відбулася покупка в той раз.
Та чоловік серйозний не спішив.
В руках прикрасу ніжив найдорожчу.
Щось шепотів, і закривались очі.
Та не купив, хоч міг і хоч хотів.
Він ще заходив декілька разів.
І відбувалось все завжди так само.
Дивився в вікна на Високий Замок.
Грів рішення на шальках терезів.
Десь тиждень все продовжувалось так.
А потім, хоч чекали, не приходив.
Таке буває у людський природі.
Вподобав інше – відповідь проста.
Та ось, як промайнуло роки два,
А може, й три, той пан з'явився знову.
Рішучий – видно, йшов не випадково,
Трималась гордо сива голова.
І він пішов туди, де ланцюжок
Коли лежав, чекаючи на пана.
Та час минув, і ту прикрасу панна
Під рік Новий придбала, йшов сніжок.
Обурився той дивний покупець.
«Як ви могли, я обирав прикрасу,
Вона була моя»... Була образа.
І геть пішов. Історії – кінець.
Здавалося б, і що тут говорить,
Мій ювелір розповідав, всміхався.
Занадто довго той наш пан вагався.
Ланцюг – не брук, він вічно не лежить.
І ось тоді мій ювелір сказав,
Коли вже кава вистигла на зимне:
Як з ланцюжками, ми – з любов'ю, дивні:
Втрачає все, хто вчасно не забрав...
...У каві щастям бавився коньяк.
Ми усміхнулись з ювеліром разом.
Ми з ним підстав не мали для образи...
Та не забуду ланцюжок ніяк...
Перевод Инны Гавриловой
Всё,как всегда - случайно будто, вдруг,
Меня встречает ювелир знакомый
И, как всегда, обычный дождь над Львовом
И центр, и ювелир - привычный круг.
Спасенье - чашка кофе от дождя,
Кофеен,благо,больше, чем дождинок,
И аромат кофейный стародивный
Свёл нас за столиком совсем не зря.
Из всех историй,что на всякий вкус,
Одна лишь в память больше всех запала,
Хоть нами вспомнилось тогда не мало,
Покуда львовский дождь - на львовский брус. *
Так вот что друг поведал в этот раз:
Когда-то был он ювелиром юным,
В их лавку, где не только "тешат" суммы -
Сверкают камни, утешая глаз,
Зашёл однажды важный господин,
Витрины изучал весьма дотошно,
Он камни знал все поимённо, точно,
В нём всё сложилось: возраст, ум и чин.
Но вот, средь многих золотых вещиц,
Ему одна уж больно приглянулась -
Цепочка...хватка в продавце проснулась :
Товар продать...он чуть не падал ниц.
А господин серьёзный всё крутил
В руках цепочку, нежил, словно деву,
Шептал под нос, глаза закрыв...но к делу -
Хотел и мог купить,но ...не купил.
Он столько раз бывал у нас в гостях,
Но всё по новой повторялось так же :
Высокий Замок зрил в окне и башни,
Как будто грел решенье на весах.
Неделю это длилось как обряд.
А после ждём-пождём - он не приходит.
Присуще людям то, что в их природе :
Нашёл получше где-то, взял - и рад...
И вот, прошло, быть может, года два,
А, может, три...тот господин явился,
Созрел, наверно, чем и сам гордился:
Решился!...только голова седа!
Туда к витрине,где цепочка, шёл,
Уверен был, что ждёт, но вышло странно:
То время было и прошло...и панна
Под Новый год её купила...Шок!
И гнев : " Как вы могли?! Я не юнец!
Она была моя! Я первый выбрал!"
Обида жгла, но чувства он не выдал:
Не хлопнул дверью, вышел...и - конец..
Казалось бы, что можно тут сказать?!
Рассказчик молча щурил глаз в усмешке.
Мужчина тот напрасно долго мешкал:
Цепочка ведь не брус, чтоб век лежать.
Об этом твердо ювелир сказал,
А кофе мой остыл,как на зимовье...
Как с той цепочкой, странно мы с любовью:
Теряет всё, кто вовремя не взял...
Но, к счастью, в кофе влили мы коньяк,
Как заговорщики , переглянулись...
Обиды тех потерь нас не коснулись...
...Цепочку не забуду вот...никак...
05.12.2016г.
* - брус - брусчатка
Спасибо особое Светлане Груздевой за помощь в редактировании перевода.
Иллюстрация взята у автора оригинала