http://www.stihi.ru/2017/05/01/8946
Оригінал:
А дощ шуршить по підвіконню, немов старесенька платівка,
В якої пісня закінчилась, в якої закінчився час.
У мить дощу так особливо бажає затишку домівка,
Яка завжди на нас чекає і завжди обігріє нас.
Життя – це відстань між дощами, між травами і між квітками.
Колись, в дитинстві, – ціла вічність, а потім, з часом, – день і крок.
А квіти і дощі у трави злітають разом пелюстками.
І пелюстки у дощ на травах блищать, мов родички зірок.
А дощ нагадує весною, що в світі ще існує осінь.
Дощ – добре, набагато краще, ніж світлість зимових ознак...
І дощ не плаче, він – як люди – лише тепла і сонця просить.
Він, як життя стара платівка, все не зупиниться ніяк...
Переклад з української Світлани Груздєвої:
А дождь, шуршащий по карнизу пластинкой старой, так уютен…
В пластинке оборвалась песня, и время выстудило час.
В плену дождя так неизменно желаем тишины в приюте,
Что, как всегда, и ожидает, и рад согреть собою нас.
Жизнь – расстоянье меж дождями, меж травами и меж цветами.
Когда-то в детстве это – вечность, а позже – день на шаг прирос.
Цветы же и дожди на травы слетают вместе лепестками,
И эти лепестки на травах блестят, как бриллианты звёзд.
Напоминает дождь весною, что в мире существует осень.
Дождь – это славно, много лучше, чем зимний призрачный маяк…
И дождь не плачет и, как люди, тепла и солнца только просит.
Как жизни старая пластинка – он всё не отшуршит никак…
Аватар Автора оригинала