Валентина Ментуз
http://www.stihi.ru/2016/07/27/1652
А я в дитинстві перший сніг любила, раділа і морозу, і зимі.
Санчата тішили і лід прозоро-синій.
Та час минув, тепер чомусь це – ні.
Ось він – пухнатий і легкий, неначе вата: на дереві, на клумбі, на траві,
упав сріблясто, наче винуватий,
торкнувся сторожко моєї голови.
Дивлюсь на календар – іще не грудень,
і жовтий лист іще там-сям тремтить…
Чи є межа, скажіть хороші люди, щоб осінь нам з зимою розділить?
Чи є такі кордони і застави,
нейтральні полоси на зораній ріллі?
І навіть час не вилікує рани,
хоча холодний сніг лежить
на всій землі…
Холодний сніг… І перший, і несмілий,.. i слів немає… Тільки німота…
Здається, що і чистий він, і білий… Але в душі і серці – забуття…
1 серпня 2017