Вольный перевод с украинского языка
Интересно: а желтые листья, на кого им упасть, выбирают?
Может, ждут они лишь несчастных? Или только одних счастливых?
Может быть, ожидают солнца? А возможно, осеннего ливня –
Чтоб умыться им напоследок… и тогда навсегда исчезают?
Есть ли зависть у листьев желтых к той листве, где осталась зелень?
Как прощаются? Может, шепчут, словно люди, что растерялись,
Если слов и желаний вдосталь, только времени не осталось,
Чтобы самое важное выбрать и отведать шального зелья?
Пожелтевшей листвой любуюсь, той, что сбросили в ноги клёны,
И на ту, у которой будет впереди еще миг паденья.
И несказанной желтой ноткой зазвучало слово осеннее –
Это осень моя запела, не всегда же ей быть зелёной…
29.09.2017
Оригинал: http://www.stihi.ru/2017/09/20/5685
А цікаво: чи жовте листя обирає, на кого впасти?
Чи чекає воно нещасних? Чи чекає воно щасливих?
Чи, можливо, чекає сонця? Чи, можливо, чекає зливи,
щоб омитися наостанок і тоді назавжди пропасти?
І чи заздрить те листя жовте тому листю, яке зелене?
Чи прощається? Щось шепоче, мов людина, що розгубилась,
у якої ще слів багато, та уже часу не лишилось,
і доводиться обирати найважливіше і шалене?
Я дивлюся на листя жовте, те, що впало недавно зовсім,
і на те, у якого буде ще попереду мить падіння.
Щось у мені співає жовтим невимовні слова осінні...
Це напевне моя співає, ще не жовта, – зелена – осінь...