вольный перевод с украинского
стиха Соломии Галицкой "Жахiття вiйни",
источник здесь:
http://www.stihi.ru/2015/05/19/3035
Палящим летом, на рассвете
лениво просыпался Львов.
И в шесть утра, спеша, как дети,
трамвай оставил свой альков.
Играли розовые блики
на золотых крестах церквей.
И Львов старинный и великий
красою радовал своей.
Сомлели бархатцы гурьбою,
витал их терпкий аромат.
В военной форме мостовою
шёл молодой босой солдат.
По сторонам он озирался,
то тихо плакал, то кричал,
бежал куда-то, запинался,
кого-то кликал и искал.
Вдруг отскочил с дороги парень
и лёг на землю под окном.
Ему казалось: бой в разгаре,
и взрывы тут встают кругом.
Вставал из памяти солдата
минувших дней кровавый страх.
Слышны ему раскаты "Градов",
пылают крыши на домах.
Как наяву, он видел танки,
что мчались прямо на Донбасс.
Руины сёл, людей останки,
рвёт пополам друзей фугас...
Ему послышалось, что близко
снаряд свистящий землю взрыл.
И детский крик пронзил, как выстрел:
"Фашист! Отца за что убил?!"
И этот страшный крик ребёнка
в его ушах стоит теперь.
Машина двигалась сторонкой -
ему казалось: БТР...
Он снова падал, поднимался
и вновь неистово кричал,
бежал и снова запинался.
Вдруг вздрогнул и на землю пал.
То было не понять прохожим,
смеялись, глядя на него:
"Солдат напился вдрызг, похоже,
не понимает ничего..."
И под размашистой витриной,
поникший, грязный и босой,
стоял и плакал Украины
сын сумасшедший молодой.
Оригинал:
Спекотним літом, на світанку,
Ліниво прокидався Львів.
По Площі Ринок, в шостій ранку,
Трамвай бадьоро стукотів.
Рожеві промені ранкові
Хрестів торкнулись на церквах.
Львів старовинний, Львів казковий,
Причепурився на очах.
Раділи сонцю чорнобривці,
Витав терпкий їх аромат.
В військовій формі, по бруківці,
Йшов босий молодий солдат.
Усе навколо озирався,
То тихо плакав, то кричав,
То біг кудись, то зупинявся,
Все кликав когось та шукав.
Відскочив, раптом, вбік хлопчина,
На землю ліг біля вікна.
Йому почулась стрілянина,
Йому здавалось — йде війна.
Спливали спогади в солдата,
Його скував тваринний жах.
Згадав він як ревіли "Гради",
Дахи горіли на хатах.
Мов наяву, він бачив танки,
Які прямують на Донбас.
Руїни міст, людей останки,
Як навпіл друзів рве фугас.
Йому почулося неначе,
Снаряд поблизу пролетів.
І серце голос рвав дитячий:
"Фашист, ти батька мого вбив!"
Цей відчайдушний крик дитини,
Дзвенить у вухах дотепер.
Назустріч їхала машина,
Йому здавалось БТР.
Він швидко на ноги підвівся,
Несамовито закричав.
Побіг та знову зупинився.
Здригнувся і на землю впав.
Не розуміли перехожі,
Та жартували, сміючись:
"Солдат багато випив, схоже.
Не може встати, подивись.”
Біля широкої вітрини,
Пониклий, босий, та брудний,
Стояв і плакав божевільний.
Він був ще зовсім молодий.