Рецензия на «про досконалiсть свiту» (Ганна Осадко)
просто фізично відчути, як росте трава. Як земля – древня німа жінка – виштовхує зі свого лона міріади і міріади пагонів, як ворушаться у ній кілометри коріння, як здимаються пагорби її скіфських грудей. Яка вона вічна й спокійна у своїй щедрій досконалості, у своєму мудрому виборі без вибору – родити, давати, тривати... **** Спасибо, Ганна! С теплом, Игорь Лебедевъ 15.03.2014 16:16 Заявить о нарушении
Перейти на страницу произведения |