ОльгопiльОльгопіль (Чечельницький район) Герб Країна Україна
Основні дані
Ольго;піль (також Голопіль) — село Чечельницького району Вінницької області.Зміст Колись на берегах річки Савранки проходив кордон між українськими (тоді ще польськими) та турецькими володіннями. Таке сусідство не було спокійним, тому прикордоння не дуже вабило до себе мирних людей. Тільки у 17 ст. тут наважилися поселитися дві родини. Вони й започаткували нове поселення. Також знайдені поховання періоду Київської Русі, є памятки черняхівської культури. Згодом село потрапило під владу польських князів Любомирських і стало іменуватися як "Рогізка-Чечельницька". Час її виникнення не встановлено. Уперше в письмових документах воно згадується за 1780 рік. У 1793 році ця місцевість, разом з іншими землями Правобережної України була приєднана до Росії. Імператриця Катерина II об'їжджаючи свої нові володіння побувала в цих місцях. ЇЇ флігель-ад'ютант Вігель у записках про ту мандрівку зазначав, що вертаючись з Новоросійського краю цариця так уподобала навколишні краєвиди, смачну джерельну воду, що зволила зупинитися в Рогізці-Чечельницькій на спочинок. Саме тут і наздогнала Катерину звістка про народження великої княжни Ольги Павлівни. І імператриця на радощах вигукнула, обводячи довкола рукою: "Хай це поле назавжди буде Ольговим". З того часу ніби то й пішла нова назва Рогізки-Чечельницької - Ольгопіль. 28 серпня 1798 року Подільська губернія розділилась на повіти і був заснований Ольгопільський повіт з повітовим містом - Ольгополем. Ставши центром повіту, недавнє село почало набирати обрисів провінційного містечка і розвиватись. В 1812 році село було перетворено в повітове місто Ольгопіль. В 1831 році в Ольгополі був відкритий ринок, а в 1832 р. - аптека для населення всього повіту. З 1837 року почала діяти постійна ярмарка. В 1856 році в центрі містечка було збудовано будинок князів Романових. Він не зберігся і був зруйнований у 20-х роках 20 ст. В 1859 році був закладений по благословенню Подільського преосвященного Євсевія Свято-Михайлівський собор. Через дорогу від собору Земствопобудувало повітову тюрму. Першими в'язнями були селяни з Бритавки та Соколівки. В'язнем тут був і Устим Кармалюк. До 1 січня 1896 року в місті було 10 322 жителів (4 948 чоловіків і 6 374 жінок), з них православних - 5 477, євреїв - 3 820, розкольників - 222, протестантів - 90, католиків - 645 та інших - 68. Розвиваючись, Ольгопіль почав вабити до себе ділових людей, які своїми капіталами сприяли розвитку місцевої економіки. Вже в кінці 19 ст. в містечку діяли 18 різних невеличких фабрик та заводів. Промислове виробництво включало в себе винокурний завод, 13 вітряків та один водяний млин, пивоварний завод, гуральню, два цегельних заводи, шевську майстерню. Головний предмет торгівлі був хліб. Житлових будинків у місті було 1 009, з них 4 кам'яних. Щотижня проводилися базари. Функціонувало дві ощадні каси: при казначействі і поштово-телеграфній конторі. Ольгопільчан обслуговували 42-і різних лавки, кінотеатр, 2 фотоательє, 2 друкарні, картярський клуб, 7 постоялих дворів та готель. До кінця 19 ст. Ольгопіль уже мав досить упорядковану центральну вулицю, яка вночі освітлювалася газовими ліхтарями. Повітовий центр мав непогану мережу навчальних закладів: 4 церковні школи, двокласне міське училище, Однокласне міністерське училище. Діяла недільна школа при соборі. Була в Ольгополі й чоловіча вчительська семінарія. У 1908 році медик Густав Олександрович Ківаковський відкрив у містечку нову аптеку. В 1912 році в Ольгополі стали монувати першу в повіті телефонну мережу, яка вступила в дію 1 жовтня 1913 року. Повіт тих часів мав навіть свій друкований орган, який почав виходити в Ольгополі з 1913 року і називався «Ольгопольская земская газета». В кінці травня 1920 р. в Ольгопілі остаточно встановилась Радянська влада, та незважаючи на це у квітні 1921 року загін повстанців Семена Заболотного вчинив наліт на красноармійський гарнізон містечка. Під час цієї операції було вбито начальника стрілецької дивізії Червоної Армії А.Реву та визволено з в`язниці арештованих повстанців, і серед них - сотників Клима та Солтиса. В 1921 р. повітовий центр з Ольгополя був перенесений до Бершаді. 24 січня 1922 року в Ольгополі було організовано перше об'єднання селян - цукрово-бурякову спілку «Праця». А 21 червня 1923 року. створено першу сільськогосподарську артіль. Господарство об'єднувало 25 га землі, мало 3 пари коней та пару волів. Протягом 1929-30 рр. утворилося ще п'ять артілей: «Працівник», «Ленінський шлях», «Червона нива», «Червоний жовтень» та «Нове життя». Значну роль у зміцненні колективізації відіграла Ольгопільська МТС. У березні 1934 р. в ній нараховувалось 40 тракторів та багато іншої техніки. Для підготовки досвідчених кадрів механізаторів, в цьому ж 1934 р., було відкрито училище механізації сільського господарства. І голод 1932—1933 років пережили ольгопільчани, і репресії, і на Соловках були. Але ніщо не могло зупинити розвиток населеного пункту. Будували нове життя, село росло, молоділо. За ударну працю та високі виробничі показники 18 колгоспників Ольгополя у 1939 році були учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві, а 5 із них занесені до її Книги пошани. Чималих успіхів досягли трудящі Ольгополя за довоєнні роки в культурному й громадському житті. На кінець 1922 року в селі працювало 5 трудових і одна професійна школи, розгорнули роботу 3 клуби, 2 хати-читальні, 2 бібліотеки. З 1934 р. почала працювати середня школа. Медичне обслуговування здійснювала дільнича лікарня. Грозою увірвалась в мирне життя містечка війна. Вже з перших її днів 809 ольгопільчан вирушили на фронт. Решта взялася за евакуацію народного добра, 27 липня 1941 року німецько-румунські окупанти захопили Ольгопіль. За 33 місяці окупації фашисти вбили і спалили живцем 95 чоловік мирного населення, а 41 жителя вивезли у рабство до Німеччини. 22 березня 1944 року війська 2-го Українського фронту звільнили село. Закінчилась війна, населення заліковувало рани. До кінця 1944 року в Ольгополі налічувалося 6 колгоспів, МТС. Почали працювати: районна лікарня, аптека, пошта, загальноосвітня школа і школа механізації. В 1959 році всі колгоспи об'єдалися в один, під спільною назвою «Україна». Немало славних трудівників зросло на ольгопільській землі. За вагомі урожаї качанистої в 1971 році був удостоєний Ордена Леніна та Золотої Зірки, звання Героя Соціалістичної Праці Іван Микитович Щербатий. Два ордени Трудового Червоного прапора заслужила доярка Марія Шпильова. В 1970 році був збудований будинок культури, потім - кінотеатр, у 1975 р. - універмаг, великий тваринницький комплекс, адмінбудинок, в якому розмістилися сільрада та правління колгоспу «Україна», ощадкаса, пошта. В 1975 р. був відкритий в центрі парку меморіал воїнам-визволителям. Діяли в Ольгополі: автопарк, цегляний завод, рибоводно-меліоративна станція, спецмайстерня по ремонту тракторних причепів, управління газового господарства, олійня, інкубаторна станція, бойня, хлібозавод і інші об'єкти. За роки перебудови багато з цих об'єктів було втрачено, деякі не працюють і зараз. На даний час в селі функціонують: одна загальноосвітня школа, профтехучилище, два дитсадки, районна Станція юнних натуралістів, 4 бібліотеки, музей, СТОВ агрофірма «Ольгопіль», дільнича лікарня, пасажирський автопарк, управління газового господарства, автостанція, багато магазинів, кафе. Історичною пам'яткою є захоронення на місцевому кладовищі двоюрідної сестри царя Миколи I - Марцеліни Северинівни Романової. Є козацький курган, в якому поховано біля 300 козаків і кошовий атаман. В 2004 році на ньому встановлений пам'ятний хрест. Також є меморіал жертвам голодомору та сталінським репресіям. День села відзначається 19 вересня. 17 липня 2010 р. відкрито скульптурну композицію російському поету Олександру Пушкіну, який проїздив Ольгопіль і згадав це містечко у одному зі своїх віршів: Провідним підприємством в селі та в районі є агрофірма «Ольгопіль», очолює яку Павло Євгенович Каленич. Агрофірма приділяє значну увагу розвитку соціальної та освітньокультурної сфер району. Особливу увагу надають молодому поколінню, усіляко сприяючи тому, аби покращити умови і стимулювати навчання молоді. За сприяння агрофірми в окремих школах району (Ольгопіль, Тартак, Демівка) було зроблено ремонти і осучаснено учительські та учнівські класи, подаровано персональні комп'ютери. В полі зору агрофірми також і дитячі садочки, а діти працівників АФ «Ольгопіль» відвідують дитсадки за рахунок підприємства. Окремі студенти Ольгопільського ПТУ №35 є стипендіатами господарства. Бажаючі мають змогу проходити виробничу практику в господарстві, а після закінчення навчання багато випускників влаштовуються на роботу. Щоб залучати ольгопільчан до озеленення та благоустрою керівник господарства виділив кошти на преміювання кращих дворів. Надається фінансова допомога лікарням. Місцеву ольгопільську - постачають продуктами харчування, здійснюють ремонтні роботи, а в Чечельницькій відремонтовано і облаштовано палати в хірургічному відділенні. У 1981 році був заснований місцевий хоровий колектив. До липня 2011 року його очолювала Валентина Футимська. Колектив часто стає дипломантом, лауретом та призером конкурсів. Зокрема посів призове, 2 місце серед 34 учасників Всеукраїнського фестивалю «Калиновий спів» (м. Кіровоград), де також було високо відзначено його соліста С. Мельника серед відібраних із усіх учасників трьох кращих. Нині колектив популяризується та підтримується директором агрофірми «Ольгопіль» П.Є. Каленичом. Також відомим у селі є гурт «Файні молодички», однією з солісток якого є і солістка вищезгаданого хорового колективу - Марія Павленко, яка у хоровому колективі та в "Файних молодичках" співає з дня заснування колективів. За підтримки місцевої агрофірми «Ольгопіль» та її керівника П.Є. Каленича встановлено тенісні столи в школі та Будинку культури, у селі проводяться тенісні та волейбольні турніри. За фінансової підтримки агрофірми почала діяти перспективна секція плавання на байдарках та каное. Молодих тренерів запрошено з м. Вінниці. На місцевому ставку побудовано сучасну тренувальну базу. В подальших планах керівника - будівництво плавального басейну, проект якого вже виготовлено. Цікавою місцевістю сучасності є острів, якому підприємець Павло Каленич дав назву «Тузла-2» після відомого конфлікту між Україною та Росією. Для такої назви послужило й те, що Чечельницький район знаходиться на межі Вінницької та Одеської областей. На острові створену інфраструктуру для туризму та відпочинку, є навіть своєрідний готель на воді. Дістатися до острова можна на яхті «Святих Петра і Павла», а також на понтоні. Ярмарка в Ольгополі Яхта Святих Петра і Павла Острів Тузла-2 ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: © Copyright: Елена Войнаровская, 2012.
Другие статьи в литературном дневнике:
|
