Рецензии на произведение «Отам село...»
Показывать в виде списка | Развернуть сообщения
Щось голубе, щось блакитне, безтямне,
Щось поцілункове навіть, а, може й вороже,
Стишує кроки й говірку, і гамір:
Постаті любі у часі нестримнім пороші.
Дякувать богові, з ними відбУлася зустріч,
Дякувать богові - звірилось небо людині...
Мрія вербОва - панує довірливість - устрій,
Що відчуватимем ми, щироокі, й донині!
Любовь Иващенко-Сизых 26.02.2019 22:25 Заявить о нарушении
То це Вас, дочекалась Старенька хата?
Старенька хата
Розквітли вишні біля хати,
Старенька хата, похилилася на бік,
І не спішить ніхто до неї приїжджати,
А вишні все цвітуть із року в рік.
Он на паркані глечички «сидять»,
А в шибку зазирає сонце крізь фіранку,
Там на стіні ікони ще висять,
І на ослоні кіт там спить до ранку.
Засохла Трійця у прозорій вазі,
Застигла не згорівши ще свіча,
І стукає в віконце раз по разі,
Розквітла вишня, мов когось стріча.
Розгорнута на ліжечку хустина,
А на подушці вишита сорочка,
Мабуть, старенька мати вишила для сина,
Й приготувала хустку, щоб носила дочка.
В цій хаті спокій так іще царює,
І на подвір’ї квіти все цвітуть,
Та, може, ще вона когось почує,
А, раптом, і до неї ще прийдуть.
Ніхто не знає по якій причині,
Пустує, мов та сирота вона,
Там вишитий рушник у скрині,
І хустка є ще не одна.
Хтось поспішить, припаде на коліна вмить,
Й поріг в тій хаті буде цілувати,
І болісно так серце защемить…
Не встиг, не встиг про головне сказати.
Чомусь так часто у житті буває,
Що нас так довго виглядають матері.
Ми помиляємось, і за старих батьків вважаєм,
Вони, мов діти, то роки старі.
То ж в нашому житті хай буде завше,
Можливість, щоб приїхати додому,
Щоб не жаліть, про щось так й не сказавши,
Не відкладайте цю можливість на потому,
Дай Боже голос батька й мами нам почути,
Адже потому може і не бути...
Вибачте, мені чомусь перегукнулось.
Ольга Прудиус 05.05.2017 20:25 Заявить о нарушении