Рецензия на «Отам село...» (Вячеслав Романовський)
Щось голубе, щось блакитне, безтямне, Щось поцілункове навіть, а, може й вороже, Стишує кроки й говірку, і гамір: Постаті любі у часі нестримнім пороші. Дякувать богові, з ними відбУлася зустріч, Дякувать богові - звірилось небо людині... Мрія вербОва - панує довірливість - устрій, Що відчуватимем ми, щироокі, й донині! Любовь Иващенко-Сизых 26.02.2019 22:25 Заявить о нарушении
Перейти на страницу произведения |