Рецензия на «Отам село...» (Вячеслав Романовський)

То це Вас, дочекалась Старенька хата?
Старенька хата
Розквітли вишні біля хати,
Старенька хата, похилилася на бік,
І не спішить ніхто до неї приїжджати,
А вишні все цвітуть із року в рік.

Он на паркані глечички «сидять»,
А в шибку зазирає сонце крізь фіранку,
Там на стіні ікони ще висять,
І на ослоні кіт там спить до ранку.

Засохла Трійця у прозорій вазі,
Застигла не згорівши ще свіча,
І стукає в віконце раз по разі,
Розквітла вишня, мов когось стріча.

Розгорнута на ліжечку хустина,
А на подушці вишита сорочка,
Мабуть, старенька мати вишила для сина,
Й приготувала хустку, щоб носила дочка.

В цій хаті спокій так іще царює,
І на подвір’ї квіти все цвітуть,
Та, може, ще вона когось почує,
А, раптом, і до неї ще прийдуть.

Ніхто не знає по якій причині,
Пустує, мов та сирота вона,
Там вишитий рушник у скрині,
І хустка є ще не одна.

Хтось поспішить, припаде на коліна вмить,
Й поріг в тій хаті буде цілувати,
І болісно так серце защемить…
Не встиг, не встиг про головне сказати.

Чомусь так часто у житті буває,
Що нас так довго виглядають матері.
Ми помиляємось, і за старих батьків вважаєм,
Вони, мов діти, то роки старі.

То ж в нашому житті хай буде завше,
Можливість, щоб приїхати додому,
Щоб не жаліть, про щось так й не сказавши,
Не відкладайте цю можливість на потому,
Дай Боже голос батька й мами нам почути,
Адже потому може і не бути...

Вибачте, мені чомусь перегукнулось.

Ольга Прудиус   05.05.2017 20:25   •   Заявить о нарушении