***

Ты мне поверишь или вверишь
судьбу колдуньи ворожбе,
тебе я филид, или дервиш,
решать изменчивой судьбе
органных клавиш,
ты слышишь, айриш.
Ты слышишь, айриш.

Когда ты бредишь или грезишь
над огоньком благоговея,
по капле родину ты цедишь,
как горький эль из Голуэя,
и неиспробованный Baileys.
отпей лишь, Эйлиш,
отпей лишь, Эйлиш.

За морем хлеб и много зрелищ,
на сердце плугом борозда.
Ты черепки надежды склеишь,
ущелье мёртвых никогда.
Гнездо на склоне Глена свей лишь,
останься, Эйлиш,
останься, Эйлиш.

Ты мне поверишь или вверишь
судьбу колдуньи ворожбе,
тебе я филид, или дервиш,
решать изменчивой судьбе
органных клавиш,
ты слышишь, айриш.

Когда ты бредишь или грезишь
над огоньком благоговея,
по капле родину ты цедишь,
как горький эль из Голуэя,
и снятых сливок крепкий Baileys.
Отпей лишь, Эйлиш...

За морем хлеб и много зрелищ,
на сердце плугом борозда.
Ты черепки надежды склеишь,
ущелье Глена никогда.
Одно гнездо на склоне свей лишь,
останься, Эйлиш,
останься, Эйлиш.

Дойл Эрен
Турлаф
ты мне поверишь или
ты врежешь мне или поверешь
себя ты вверишь или смерешь

Ты мне поверишь или вверишь
судьбу колдуньи ворожбе,
тебе я филид, или дервиш,
решать изменчивой судьбе
органных клавиш,
ты слышишь, айриш.

Когда нет хлеба не до зрелищь.
Птенцам не выжить без гнезда.
Ты черепки святые склеишь,
ущелье Глена никогда.
Моё гнездо на склоне свей лишь.
Останься, Эйлиш, отанься Эйлиш.

Когда ты грезишь или бредишь
над кружевом благоговея,
по капле родину ты цедишь,
как горький эль из Голуэя.
Отпей лишь, Эйлиш.
Отпей лишь, Эйлиш...

ты мне поверишь или вверишь
мою судьбу чужой судьбе,
тебе я филид, или дервиш,
решать недоброй ворожбе
органных клавиш,
ты слышишь, Айлиш

и горький эль из Голуэя

твой путь открыт, как Голуэй,

останься, Эйлиш, останься Эйлиш

Пусти меня, отдай меня, Воронеж:
Уронишь ты меня иль проворонишь,
Ты выронишь меня или вернешь,—
Воронеж — блажь, Воронеж — ворон, нож.

прими меня
забудь
дай мне напиться элем, Эйлишь,

ты мне поверишь, или всё изменишь,

ты с каждым _____ милеешь

В долине дождь

с тобой нанана, без тебя мелеешь,

поверишь мне, или отмеришь
доверху горечи в бокал

или заваришь игорький эль
Голуэй

услышать только, пей, лишь

мне от тебя услышать: - Пей, лишь...
Останься, Эйлишь, останься, Эйлишь

Чотири лебеді посеред сутінок людей –
Не кельтських*, ні, бо недарма Флобер
Нам казку заповів – священний скарабей
Довідався читаючи папірус – фараон помер**.
А ми й не знали! Ми – одвічні робінзони
На острові журби громадили курінь
Таки камінний. Чаші дві – зариті в землю дзвони
Гудуть і стогнуть. Вдосвіта на рінь
Прийшли три тіні з Вічномолодих Країни.
Зеленокоса річка Бойн, спочинь,
Бо досить хвилями колИсати руїни
Ти краще у майбутнє наше линь.
Там зорепад. Там ночі теплі і вогонь жаркий
Згадати змусять мертве слово давнини
Друїда й схимника. На торфовИщі провесінь рудий***
Коли смеркало оповів легенду сивини.
Таки мені – крізь чайок крик - старому волоцюзі,
Що стоптані сандалі ніс з монастиря вітрів
У Дім Двох Чаш – де віскі, ель і друзі
Де старості й журби немає й поготів.
Навколо пустка вересова й осінь.
Все зникло: ель, пастух, і друзі, і курінь…
Воно й не дивно - Фет Фіада… Це просто мрія,
Просто сон. Нікого не було. Була від хмари тінь…

Примітки:

Фет Фіада – не тільки Діти Богині Дану володіли цим мистецтвом, бо якщо навіть на святого Патріка воно не діяло… Фет Фіада – це здатність робити Сід і його мешканців невидимими, коли вони тут – поруч…

* - а таки кельтських. Старина Вільям правий…

** - всі фараони помирають. І хворі на голову теж.

*** - на пагорбах Донеголу кожен другий якщо не О’Доннелл то О’Конелл - нащадки королів… А ви як думали…

«Дні мої, мої дивні діти,
Віддав вас вольній волі.»
(Майк Йогансен)

Луна засипаних криниць
Мені кричить услід – мені, старому,
У небо дивлюсь впавши долілиць
І п’ю з хмарин важких прозору воду.
Я спочиваю у тіні дерев, які ще не зросли,
Які обабіч шляху ще не виткнулись з землі,
З блискучого насіння ще й не проросли,
І дивлюсь на істот, що вуха чималі
Не виставили з хащів кропиви
Глухої, як і мій нещасний край.
З минулого ведуть мої сліди –
Грай, конику трави, свої катрени, грай!
Я – «вічний жид» - блукаю в пошуках води
Живої – в сьогоденні заблукав,
Але живу в майбутньому –
Серед його віршів, його заграв.
Мій костур тріснув і дірявий плащ
Та я апостол. Серед темних хащ
Пророчу равликам про їх Армаґеддон,
Про Будду зайчиків і про метеликів закон
І дивлюся, як з хворої землі
Замість зела й трави
Ростуть ножі
Ростуть…

Другие статьи в литературном дневнике:

• 31.05.2020. ***
• 30.05.2020. Плуцик
• 28.05.2020. ***
• 26.05.2020. ***
• 24.05.2020. ***
• 23.05.2020. ***
• 19.05.2020. ***
• 17.05.2020. ***
• 16.05.2020. ***
• 06.05.2020. ***
• 05.05.2020. ***
• 03.05.2020. ***